Герои этой войны

[AIRBORNE]

Сьогодні, десантники 25 окремої повітрянодесантної бригади, вшановують пам'ять загиблих побратимів та членів екіпажу Іл-76МД.
П'ять років минуло від страшної трагедії,але ми пам'ятаємо кожного!!!
На території військової частини, військовослужбовці схилили голови у скорботній хвилині мовчання, поклали квіти до пам'ятників героїв неоголошеної війни..У районі проведення ООС пройшов молебень.Над могилами кращих синів України,пролетів військово-транспортний літак 25-ї бригади транспортної авіації Іл-76МД "Олександр Бєлий".

Пролітаючи над кладовищем транспортник похитує крилами - саме так авіатори у небі вшановують полеглих побратимів...
Вічна слава ГЕРОЯМ!!!

Екіпаж літака Іл-76:

Буркавцов Володимир (1976—2014), бортовий авіатехнік, гвардії старший лейтенант

Бєлий Олександр (1976—2014), командир екіпажу, гвардії полковник

Д'яков Михайло (1968—2014), керівник повітряно-вогневої тактичної підготовки, гвардії майор

Ковалик Олександр (1972—2014), старший повітряний стрілець, гвардії прапорщик

Козолій Олександр (1984—2014), старший бортовий авіатехнік, гвардії старший лейтенант

Ментус Віктор (1982—2014), старший повітряний радист, гвардії прапорщик

Павленко Олег (1971—2014), старший технік, гвардії старший лейтенант

Скочков Ігор (1977—2014), штурман авіаційної ескадрильї, гвардії капітан

Телегін Сергій (1971—2014), керівник технічно-експлуатаційної служби авіаційної ескадрильї, гвардії капітан

25-та повітряно-десантна бригада

Дніпропетровська область

Авдєєв Костянтин, старший навідник, старший солдат

Авраменко Олександр, стрілець-зенітник, солдат

Алтунін Валерій, командир взводу, старший лейтенант

Бондаренко Віталій, гранатометник, солдат

Гайдук Ілля, солдат

Горда Анатолій, старший механік-водій, старший солдат

Грабовий Валерій, заступник командира батареї, старший лейтенант

Дмитренко Андрій, солдат

Добропас Сергій, стрілець-зенітник, старший солдат

Дубяга Станіслав, стрілець-зенітник, солдат

Каменєв Денис, стрілець-помічник гранатометника, старший солдат

Кива Владислав, водій-машиніст заправної машини, молодший сержант

Ковальчук Юрій, командир бойової машини, сержант

Коренченко Олег, солдат

Коснар Павло, командир відділення, молодший сержант

Котов Олександр, стрілець-зенітник, солдат

Кузнецов Антон, стрілець-зенітник, старший солдат

Кулібаба Руслан, водій-заправник, сержант

Кучерявий Сергій, командир відділення, молодший сержант

Левчук Павло, стрілець-зенітник, солдат

Лісной Сергій, механік-водій, солдат

Малишенко Тарас, стрілець-зенітник, солдат

Манулов Сергій, технік, старший прапорщик

Мірошниченко Сергій, старший навідник, старший солдат

Москаленко Сергій, солдат

Ніконов Павло, стрілець-зенітник, солдат

Рєзніков Євген, командир гармати, сержант

Самохін Антон, слюсар-монтажник, старший солдат

Санжаровець Артем, старший солдат

Скалозуб Артем, старший навідник, старший солдат

Шостак Сергій, стрілець-зенітник, старший солдат

Шульга Андрій, солдат

Шумаков Сергій, старший стрілець, сержант

Донецька область

Кривошеєв Сергій, механік-водій, солдат

Проньков Ростислав, солдат


Кіровоградська область

Бабан Віталій, командир відділення, сержант

Луганська область

Токаренко Ігор, механік-водій, солдат



Львівська область

Бахур Віталій, заступник командира батареї-інструктор з ПДП, старший лейтенант



Харківська область

Гончаренко Сергій, командир гармати, молодший сержант



Херсонська область

Ліфінцев Олег, водій-заправник, старший солдат

P/S моя рідна бригада, мої бойові побратими.... Героям Слава !!!

 

[жестянщик]

 

[AIRBORNE]

Сергій Степанович пішов на війну у 2014-му році слідом за сином. «Він теж служив у 93-й. Я подумав: син воює, а я чого буду сидіть? Одразу мене, щоправда, не брали. А потім я таки настояв».
Боєць відразу потрапив у м’ясорубку. «Опитне найбільш вразило. Зараз війна окопна, а тоді було все насичене подіями. Після мобілізації здавалося, що уже віками не прийду сюди. Натерпілися тоді. А потім воно тягне назад. І дивишся – ніхто особливо не хоче йти. А я до рідної роти вже звик. Ротний у мене - «Фартовий» (про нього дивіться попередній допис на сторінці 93-тя ОМБр Холодний Яр). Я постійно тільки у його роті служу. Поважаю його дуже сильно – строгий, справедливий, хоч і молодий».
Нині бойові дії, на думку Сергія Степановича, активізувалися. «Минулу ротацію провів під Новотроїцьким. На нашій ділянці там було тихо. А тут – біля Новоселівки Другої – і птурами останнім часом обстрілюють, і артою. 152-м калібром. Це, скоріш за все, гаубиця. При чому, стріляють фахівці. Воно одразу видно: заїхали москалі. Одразу чувствується, що спєци. А ці телята - то таке. Ми на них кажемо: сторожа.
Додому не тягне. Остуда б не вилазив! Хочеться бистріш відвоювати Україну. Тоді можна було і йти відпочивати.
Хочу, щоб менше молодих сюди приходило, а побільше старших. Щоб молоді жили. Хай плодять дітей. Ми вже наплодили. У мене 2 хлопця»

 

[AIRBORNE]

Олег Клименко до подій весни 2014 року працював у банківській сфері міста Кривого Рогу. Коли почалась війна, полишив добре оплачувану посаду та добровольцем відправився на фронт. Через свій цивільний фах отримав позивний — «Фінік». Брав участь у штурмі та звільненні Красногорівки і Мар’їнки, пройшов пекло полону…
Навесні 2016 року «Фінік» знов повернувся на службу. На Луганському напрямку боронив селища Трьохізбенка та Кряківка. Після ротації з Луганської області Олега відправили на офіцерські курси. Воно і не дивно, чоловік має дві вищі освіти — економічну та юридичну.
Вже як молодший лейтенант Клименко служив на Маріупольському напрямку та брав участь в оборонних боях за селище Чермалик.
Вдома на «Фінка» чекають дружина та двоє донечок.
- Воюю, щоб моя сім’я жила без «рускава міра», у незалежній Україні, - говорить Олег.

 

[AIRBORNE]

Героям Слава !

Біль ... Це не коли твій чоловік пішов до іншої, а коли він не повернувся з війни;

Біль ... Це не коли болить зламаний ніс після чергової бійки, а коли болять ноги, ампутовані після запеклого бою;

Біль ... Це не коли тобі не вистачило паличок для суші в японському ресторані, а коли не вистачило ковтка води на передовій;

Біль ... Це не коли тобі тисне в спину старий диван, а коли судомить рамена в холодному окопі;

Біль ... Це не коли тобі не вистачає тисячі на новий парфум, а коли не вистачає двох гривень на старий бронежилет;

Біль ... Це не коли твій друг пом'яв ліве крило твого авто, а коли він закривавлений впав до твоїх ніг;

Біль ... Це не коли твій син не хоче робити уроки, а коли він віддає життя за Україну...

 

[AIRBORNE]

Майор медслужби Михайло Новіцький. Під "Градами" оперував важкопоранених бійців та офіцерів, врятувавши їм життя... Низький уклін, док !... Дякуємо за врятовані життя наших Захистників !

 

[AIRBORNE]

Сергій Собко - полковник ЗСУ, Герой України. 27 липня 2014 року тактичні групи під керівництвом Сергія Собка разом з десантниками взяла стратегічний плацдарм Саур-могила. Слава нашому Герою!

 

[AIRBORNE]

Дівчина на світлині - Вікторія. Вона знаходиться на передовій за кілька кілометрів від ДАП.
- Армією загорілась я ще під час навчання у школі. Дівчата ходили займатись медичною справою, а я - з хлопцями стріляти, кидати гранати навчальні.
Після закінчення школи ми поїхали на полігон. Нам дали справжні автомати по 9 патронів. Тоді я вперше тримала в руках справжню зброю. І в той момент я сказала собі і всім, що піду служити.
Через якийсь час я пішла у військкомат, взяла усі документи, які потрібні, щоб пройти медичне обстеження, і підписала контракт. У військкоматі на мене здивовано дивились, коли я проходила усі процедури. Навіть пропонували, щоб я йшла додому і виходила заміж. Та останнє я встигну завжди зробити, а захищати Україну треба зараз.
Мене дивує ситуація з більшістю молодих хлопців, чоловіків. Які кажуть, що це не їхня війна і втікають з своєї країни. Їдуть наф роботу, ще чимось займаються, тільки не справжнім ділом.
При своєму зрості 160 сантиметрів я не побоялася прибути на фронт і щось робити для Перемоги над московським окупантом.
Хоча більшість моєї родини була проти того, щоб я захищала Україну!
Мама спочатку кричала, плакала, але потім ми поговорили з нею, я їй усе пояснила, і вона зараз гордиться мною. Сестрички дзвонять і запитують, як я. Приємно, коли тебе дома чекають...

 

[AIRBORNE]

Це Федорович. У липні чоловікові буде 59-ть, але він жартує, що відчуває себе на 19. Військовий родом із Луганщини, на фронті він з 2014-го року. Спочатку був волонтером, а потім і сам пішов воювати. Армієць годинами може розповідати про історію Донбасу, він читає усі книжки про рідний край, що трапляються йому під руку, і любить ходити по музеях. Каже, що росія спершу виморила Донбас голодом, потім заселила людьми звідусіль... А щоб лінія фронту не рухалась, Федорович копає траншею. Бо чим краще укріплені позиції, тим більше шансів вижити. Слава нашим воїнам !

 

[AIRBORNE]

Ця 19-ти річна дитинка- це морпіх Дмитро з 36 ОБрМП.
Сивий на голові,а в серці відвага. Справжній Герой.
Праве плече тримає величезний рюкзак,а ліве-майже наполовину знищене розривною кулею…
Позаду-найгарячіші точки на Донбасі,а попереду-тривалий курс лікування…
Лікарі знають,що робити !
Здоров'я Тобі воїне!Слава Україні!

 

[AIRBORNE]

Микола Смірнов з позивним "Кіт" на війні від самого її початку. На фронт він пішов добровільно. Два поранення у голову, контузії та ускладнення - все це не заважає Миколі впевнено казати, що незабаром він повернеться у ЗСУ. Вже в офіцерському званні.СЛАВА ГЕРОЮ!

 

[AIRBORNE]

Павло Чорій, під час бою був поранений осколком в око.
Але це не зупинило нашого Героя врятувати своїх товаришів з уламків знищеної машини.
Він стріляв до останнього патрона, прикриваючи око рукою. Слава Герою!

 

[AIRBORNE]

Герої як вони є ! Американець Крейг Ленг четвертий рік захищає Україну зі зброєю в руках ! Після армії зразу приїхав в Україну, вступив до ДУК ПРАВИЙ СЕКТОР, потім приєднався до Грузинського Легіону (підрозділ іноземців які вирішили йти воювати на Донбас проти російських фашистів).

 

[AIRBORNE]

Роман Костенко, полковник центру спеціальних операцій «Альфа» Служби безпеки України, 35 років
Лицар ордену «Богдан Хмельницького», Народний герой України»
28 квітня 2014 року ми вже були на сході, ще до офіційного оголошення антитерористичної операції. Ми знаходилися в Ізюмі, проводили операції, розвідку передових позицій Слов’янська, заходили в Краматорськ на аеродром, виходили з нього з боєм, потрапили в засідку, локально виконували операції. Через якийсь час був створений підрозділ, який на постійній основі був введений в район проведення АТО, ми дотепер виконуємо завдання спеціального військового характеру. Про якісь із них, можливо, згодом я зможу розповісти, але поки в країні йде війна, це робити не можна.Перший раз я знаходився в Донецькому аеропорту тиждень. Заїхав туди разом із своїм другом Павел Чайка, позивний Сігл. Він за цю війну отримав всі три ордени «За мужність». Там, в новому терміналі, я відзначав свій день народження. Командир Максим Миргородський, позивний Майк, пам’ятаючи про це, передав мені в термінал дві пляшки коньяку. Тоді вони були дуже доречні.
Другий раз в аеропорту був трохи довше – два тижні. Отримав поранення в ліву лопатку, контузію… Я мінував приміщення, коли туди прилетіла СПГ, на мене впала стеля… Друзі з розвідки мене витягли. З того ж часу я зберігаю сталевий сердечник кулі калібру 12,7. Вона зрикошетила і залетіла мені в бронежилет. Щоб залишитися цілим в той період в аеропорту, треба було бути неймовірно везучим - така щільність вогню була.
Уламок з моєї лопатки лікар 95-ої бригади Сергій Архангельський, позивний Наркоз, дістав безпосередньо там, обробив рану. Хотіли мене евакуювати, але кілька днів звідти нікого не могли вивезти, навіть загиблі лежали, замотані в покривала і чекали, коли зможе приїхати броня. Через кілька днів, коли техніка прийшла, я вже відмовився їхати сам - можна було знову працювати.
Слава тобі Воїне,Слава Україні!

 

[AIRBORNE]

Олександр Кравцевич був звичайним офіціантом, а коли побачив як ворог наступає на українські землі, відразу ж вирішив піти добровольцем.
І незважаючи на відмовляння близьких, все ж взяв зброю в руки. А коли потрапив на передову, то йому дали кличку - "солдат НАТО".
Афроукраїнець Сашко розмовляє українською і захищає за його словами рідну землю від російських агресорів.
"Якщо не я, то хто?" - взяв він на озброєння девіз десантників.

 

[AIRBORNE]

Художник не знімає сонцезахисних окулярів, він серйозний та іноді здається навіть суворим. Чоловік командує позицією в одній із найгарячіших точок фронту, неподалік тимчасово окупованого Донецька. ВІйськовий розповідає, що російські окупанти останнім часом б’ють так, що снаряди переважно перелітають наші укріплення або не долітають до них. Але буває і так, що потрапляють просто в бійницю... Насправді наші військові радіють тільки у двох випадках: коли повертаються із завдання у тому ж складі, в якому вийшли, і коли ворог відступає, а ми звільняємо раніше окуповані території. Героям Слава !

 

[AIRBORNE]

Как на счёт таких фотографий?
У нас в стране с передовой за 9 дней в киевском госпитале 37 раненых, много ампутантов.... А президент зенык - Хуйло в канаде рожы корчит... При чем за наш счет!

 

[жестянщик]

24 ОМБр імені короля Данила, прес-служба.

52-й річний Едуард - військовослужбовець Королівської бригади. До війни працював в престижному ресторані в Берліні. Не маючи профілюючої освіти починав різноробочим, пройшовши шлях від посудомия і аж до управляючого.«Ресторан – це дуже складний механізм, напевно простіше тут керувати ротою, ніж самим рестораном» - каже Едуард Іванович. На передовій він так само як і в цивільному житті полюбляє куховарити:
«Остання страва, яку готував – лобіо, бо я дуже його люблю. Це грузинська страва до складу якої входить квасоля з томатним соусом та часником. Виходить такий напівгострий продукт з червоним перцем і хоч абсолютно вегетаріанського напрямку, але дуже ситний та калорійний».В 2015 році Едуард пішов 4-ю хвилею мобілізації на війну в якості простого номера обслуги. Проте, завдяки власній сумлінності та авторитетності швидко став командиром відділення. Після оголошення демобілізації вирішив знову повернувся до ресторанної справи, але надовго його не вистачило:
«Тут змінюються дуже сильно…і я змінився. Чому повернувся?…тому що повернувся. Я за цей рік, хоч і мав справу, мав ресторан, а 5 разів приходив в військкомат, щоб просто повернутися. В кінці-кінців дружина зрозуміла, що я вимушений сюди поїхати».Любов до своєї Батьківщини змусила Едуарда навчитись досконало розбиратись в ДШК та РПГ, щоб не дозволити окупантам нести «руській мір» теренами нашої країни. Після перемоги він мріє і далі займатись ресторанним бізнесом.

 

[жестянщик]

Це Тедді
Всі кажуть що він народився в бронежилеті. Він йде на поправку.
Снайперська куля потрапила в груди та вийшла через ліву руку.
Пам'ятай що він захищає тебе! Героям Слава !!

 

[AIRBORNE]

Цей хлопчина потрапив у полон під час бою.
Терористи всіма силами намагалися змусити його стати на Український прапор і навіть прострелили йому ноги, але дух Максима був сильніше.
Після того, як рани загоїлися, він втік з полону, прихопивши з собою прапор, на який він так і не став!
А є мерзотники, які хочуть відмінити парад на догоду путіна! Та навіть заради цього героїчного хлопчини військові мають пройти по Хрещатику в День Незалежності України!