Юрій ТКАЧУК, голова Чернівецької обласної організації УТМР: Нам потрібна децентралізація і новий Закон
Під час проведення Всеукраїнського круглого столу на тему «Проблемні питання ведення мисливського господарства та перспективи його розвитку в країні в умовах воєнного стану», який було ініційовано Українським товариством мисливців і рибалок (УТМР), Товариством лісівників України (ТЛУ) та Всеукраїнською асоціацією мисливців і користувачів мисливських угідь (ВАМКМУ) було представлено Стратегію розвитку мисливського господарства. На цьому заході свої думки виклав Юрій ТКАЧУК, голова Чернівецького обласної організації УТМР:
– Мисливська галузь нині переживай найважчі часи. І причина цьому не лише війна. Ці руйнівні для мисливського господарства процеси, почались багато років тому. Дехто говорить, що УТМР є найбільшим користувачем мисливських угідь і звинувачує в усьому Товариство. Але давайте розберемось, що то за угіддя? Товариство, останні два-три десятиліття користується угіддями переважно з низьким бонітетом – це польові, водноболотні й залишки лісових угідь, які раніше належали колгоспам. Найкращі угіддя передані іншим користувачам, яких у нас, нагадаю, більше тисячі.
Не зважаючи на це, ми намагаємось виконувати всі взяті на себе зобов’язання перед державою і перед членами нашого Товариства. Але мисливську спільноту турбує ряд питань, які заважають мисливській галузі працювати.
Це, передусім, відсутність прозорості у процедурі надання у користування мисливських угідь. Найкращі угіддя – лісові, які наповненні дичиною, де водяться червонокнижні зубри і ведмеді надаються нині якимось клубам-одноденкам, які не мають історії, досвіду і виникають за пів року до надання їм цих угідь. Такого не має бути. Держава повинна враховувати думку місцевих громад. Тому ми вимагаємо у держави розібратися з цим, розробити відповідну інструкцію, в якій чітко і ясно буде розписано усі кроки надання угідь у користування. Які погодження потрібні і хто їх має видавати? А також вимоги до угідь? Бо наприклад у нас є такі угіддя, які мають площу 3000 га, але розкидані по трьом адміністративним районам. Як в таких угіддях проводити якісне господарювання? Це абсурд!
Наступне. Надання дозволів на зброю. Усе частіше з’являються випадки, коли МВС видає дозволи на придбання мисливської вогнепальної зброї людям, які жодного відношення до мисливства не мають. Мисливська зброя має бути лише у мисливців, а не у кого завгодно для якихось інших цілей. Крапка!
Тепер щодо інструкції про селекційний і діагностичний відстріл диких тварин. Ці документи не працюють! Виконання завдань, які вимагаються від користувачів цими інструкціями просто не можливе. Для проведення селекційного відстрілу, потрібен затверджений ліміт на добування. А що користувачу робити в міжсезоння, коли треба вилучити з угідь скалічених і поранених тварин, або навесні, коли формується корона рогів у оленячих і є якісь мутації, які потрібно забрати зі стада?
Щодо наказу на відкриття сезону полювання. Законом чітко передбачено терміни відкриття полювання на певний вид дичини. То чому влада порушує визначені Законом норми? Чому видає такі накази, коли їм заманеться. Вони суттєво скорочують сезон полювання, тим самим заважаючи працювати господарствам, зменшуючи їхні надходження, зауважу, більша частина яких йде на охорону державного мисливського фонду. Як за такого ставлення держави мисливські господарства можуть щось планувати, закладати свої бюджети, розвиватись врешті решт? Таке враження, що це робиться свідомо, щоб знищити мисливську галузь. Можливо кожен має займаєтесь свою справою? Мисливська галузь – мисливським господарством, а Міндовкілля – природно-заповідним фондом. Нам потрібна децентралізація! Ліміти на добування мають погоджуватись на обласному рівні, а не в Міністерстві, а Накази на відкриття сезону полювання – це взагалі радянський атавізм, який відсутній в країнах ЄС, бо строки полювання чітко прописані в Законі.
У користувачів мисливських угідь в Україні занадто багато обов’язків і дуже мало прав. Все зарегульовано.
Тож, для того щоб та Стратегія розвитку мисливського господарства, над якою ми зараз працюємо, щось змінила, дала поштовх галузі, нам потрібні дієві механізми, які будуть втілені в новій редакції Закону «Про мисливське господарство та полювання» та інших підзаконних актах. У них має бути чітко прописано, хто відповідає за охорону державного мисливського фонду, за що відповідає користувач, а за що державні органи. А головне, потрібно передбачити покарання за порушення цих норм та обов’язків і змусити, нарешті, виконувати Закон.