Герои этой войны

[AIRBORNE]

В Одессе состоялось торжественное шествие личного состава 28-й отдельной механизированной бригады, которая после выполнения боевых задач на Донбассе вернулась в место постоянной дислокации.
Для военнослужащих бригады это была уже пятая ротация начала российской агрессии против Украины. В 2014 году воины бригады героически сдерживали наступление врага у Саур-Могилы и Степановки, а в июне 2015 года нанесли российско-оккупационным войскам мощный удар во время их наступления на Марьинку. В предыдущую ротацию военнослужащие выполняли боевые задачи на Донецком направлении: удерживали оборону вблизи населенных пунктов: Красногоровка, Марьинка, Новомихайловка и Тарамчук.

 

[AIRBORNE]

СИЛЬНЕ ФОТО!..БАТЬКО ТА СИН!..МАРІУПОЛЬ..2015. РІК..ХВАЛА ТА ЧЕСТЬ ТАКИМ ЛЮДЯМ

 

[AIRBORNE]

Володимир Мірон народився та виріс у Донецьку. Там він займався бізнесом, поки до його рідного міста не прийшов «русский мир». Тоді чоловік пішов воювати. Спочатку у складі добровольчого батальйону, зараз – у ЗСУ.
Перша позиція, на якій він опинився, була за 700 метрів від Донецька та десять кілометрів від його дому. За 4,5 роки, що він на війні, йому довелося не тільки вести бої, а й надавати допомогу побратимам. Володимир каже: рахував «своїх» поранених, у нього – 44 перев’язаних.
«Коли повернуся на гражданку? Не знаю… Бо я впевнений, що ще повернуся у Донецьк. Нам треба дочекатися розвалу Рашки. Всі передумови для цього є. Вона розвалиться, як Радянський Союз розвалився», – впевнений військовий.

Фонд «Повернись живим»

 

[AIRBORNE]

Знайомтеся, це – бійці 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Всі вони прямо зараз захищають нас на передовій. Всі вони – щирі й беззаперечні патріоти. І всі вони – власники крутих борід
Давайте порадуємо наших захисників, подаруємо їм вподобайки і…можливо, виберемо у перший день весни власника найкрутішої бороди «Холодного Яру»?

Номер 1. Позивний «Байда». Воював у складі батальйону «Карпатська Січ» і нині служить у роті, де найбільше бійців з цього добробату. Байда був поранений під Донецьким аеропортом, а у селищі Кримське під час бойового виходу на його очах загинув молодший лейтенант Мирослав Мисла на псевдо «Мисливець».

Номер 2. Антон Панчук, позивний Вікінг. Артрозвідник і просто класний хлопець до 16 років не знав, що має російське громадянство. У 1992 році батько бійця був у відрядженні в РФ, Антон народився в Амурській області. За українське громадянство Панчук боровся цілих 7 років – паспорт йому дали лише у 2015-му. Раніше Вікінг воював у складі «Правого Сектору». Найстрашнішими у своєму житті Панчук називає жорсткі бої за Жолобок на Луганщині.

Номер 3. Позивний «Маз». Механік-водій БМП Маз на війні з перших днів. За час запеклих боїв змінив три «бехи»: у першу було пряме потрапляння, другій ворожі осколки розірвали баки, а третя – «померла» від старості. Маз, на щастя, вижив, і тепер знову дає жару бойовикам на своїй БМП.

Номер 4. Арнольд Данілов. Коли почалася війна, хлопцю з Кривого Рогу не було й 18 років, тому свій внесок у наближення перемоги він почав волонтером. Як тільки Арнольд досягнув повноліття, одразу ж вступив до добробату «Карпатська Січ». Разом із побратимами Данілов воював на околицях Донецького аеропорту, там же познайомився з бійцями 93-ї. Далі вивчився на артилериста і підписав контракт із ЗСУ.

Фонд «Повернись живим»

 

[AIRBORNE]

А дома на неї чекає донечка Вікторія. Маленькі рученятка час від часу пишуть і надсилають мамі на передову листи у вигляді малюнків та непевно написаних літер. Наша героїня береже кожен із них, бо тут цей скарб, напевно єдиний, дорожчий за сон.
– Я пішла в армію, щоб щось змінити на краще в нашому житті і нашій державі, – каже Інна. – У війську я знайшла себе. Мені подобається цей рух, що навколо мене. Що поробиш, коли в державі така ситуація, що спокій наших дітей потрібно берегти далеко від дому…
Кожного вечора вони розмовляють телефоном, діляться своїми дівочими проблемами та досягненнями. До речі, з того часу, як мама вдягнула військовий однострій, Вікторія почала краще вчитись – бо тож соромно підводити маму-захисницю!
Тарас Грень

 

[AIRBORNE]

На «Зеніті» – сержант Солдат
І, хоча його прізвище, а за сумісництвом і позивний – «Солдат», Владислав давно є головним сержантом.
Своє бойове хрещення він отримав у боях за Донецький аеропорт. Згодом воював на «Зеніті» біля Авдіївки. Тоді, згадує,війна артилерії була ще дужча, ніж в ДАПі. У розмові «Солдат» розповідає про обстріли ворожої арти, які віялом від шахти «Бутівка» до Пісків проходили щодня в один і той самий час.
У житті часто все вертається на круги своя. І «Солдат» за іронією долі знову воює на «Зеніті». З позицій, які він обороняє, видно Донецький аеропорт. Тепер від будівлі залишився самий каркас.
Віримо, що і тут життєвий цикл зробить своє коло. І Владислав, як і багато його побратимів-«кіборгів», зможе знову потрапити в Донецький аеропорт, хоч і вщент зруйнований, але деокупований. Звільнений назавжди від російських терористичних військ, понівечений, але підконтрольний Уряду України.

 

[AIRBORNE]

 

[AIRBORNE]

Бойовий медик «Бусинка»
Бойовий медик працює безпосередньо на передовій – надає домедичну допомогу пораненим, здійснює їх сортування і організовує евакуацію, а також допомагає медичним спеціалістам у щоденній діяльності. В одній із бригад Об’єднаних сил, що тримає оборону неподалік від Донецька, цю посаду займає відважна дівчина на ім’я Фаріде.
Фаріде – кримська татарка, родом з Генічеська, що на Херсонщині. Вона вважає, що свою країну має боронити кожен, незалежно від статі чи національної приналежності. У Збройних Силах дівчина вже понад три роки.
– До медичного навчального закладу, де я навчалася, одного разу прийшли представники військкомату, вони розповідали про те, що війську потрібні фахівці з медичною освітою. Ми з подружкою вирішили, що обов’язково маємо спробувати, адже розуміли, наскільки важливою є роль медика на війні, – пригадує Фаріде.
Навчання Фаріде закінчила у 2016 році, і майже одразу після випуску вона уклала контракт. Спочатку дівчина проходила службу в мінометній батареї, там, на щастя, довелося використовувати знання лише для того, щоб вилікувати нежить або ще якісь дрібниці.
– Мене часто запитують, чи не жалкую я про зроблений вибір. Я переконана, що під час служби в районі ООС отримуєш інколи небезпечний, але водночас дуже корисний досвід. Бойова робота дуже швидко вчить робити свою роботу правильно та на високому рівні. Тут по-іншому починаєш дивитися на зовнішній світ, переосмислюєш життєві цінності, – додає дівчина.
Вдома на Фаріде чекають батьки, брати та сестри. Як каже бойовий медик, спочатку рідні намагалися переконати її відмовитися від свого наміру піти на війну, але згодом зрозуміли, що саме рухає дівчиною, які у неї мотиви. Тому зараз вони хоч і дуже хвилюються, але й безмежно пишаються своєю маленькою та відважною «Бусинкою».

 

[AIRBORNE]

Президент на передовій вручив нагороди воїнам-десантникам
Президент Петро Порошенко під час перебування на ротно-опорному пункті 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, яка займає позиції на лінії зіткнення на Приазов’ї, вручив державні нагороди військовослужбовцям за мужність та героїзм проявлені в протидії російській агресії та захисті суверенітету та територіальної цілісності України.
«Для мене 79-ка є символом честі і мужності українських Десантно-штурмових військ», — сказав Президент на зустрічі з українськими десантниками. Він згадав свої зустрічі на передовій з воїнами цього славетного підрозділу.
«За п’ять років ми створили справжню армію, якою може пишатися будь-яка країна Європи і світу. Вона вважається однією з найсильніших армій на континенті», — сказав Петро Порошенко та додав, що це результат спільних зусиль.
Президент поспілкувався з бійцям та скуштував обід, яким бійці харчуються в польових умовах.
Командувач операції Об’єднаних сил генерал Сергій Наєв доповів Верховному Головнокомандувачу ЗСУ оперативно-тактичну ситуацію на фронті. Він зазначив, що на лінії зіткнення обстановка неспокійна, ворог продовжує провокативні обстріли, але наші воїни діють відповідно.
«Обстріли ваших позицій вчора і сьогоднішнє застосування ПТРК трохи південніше — яскраве свідчення, що тут йде гаряча війна. І тут українські герої боронять суверенітет, територіальну цілісність та незалежність України», — зазначив Президент. «Я як Президент, як Верховний Головнокомандувач сьогодні тут, разом із вами для того, щоб висловити вам свою шану і повагу», — додав він

 

[AIRBORNE]

На передньому краю - корінний луганчанин
12 років в армії, 51 стрибок з парашутом, кілька з них – із приземленням на воду. Бойовий досвід, якщо навіть не враховувати миротворчі місії, з весни 2014 року. Це – якщо коротко характеризувати Олексія – головного сержанта роти.
- Я прийшов служити строкову службу саме в цю бригаду, – розповідає він. – І зрозумів, що залишаюсь тут назавжди. Бути військовим – це те життя, яке я шукав.
Сам луганчанин, він не міг лишатись осторонь, коли його рідна земля зазнала ворожих зазіхань. З перших днів російського вторгнення в Україну він зі зброєю в руках дає відсіч ворогу.
- Я побачив, що відбулось тут, – каже Олексій. – Де брехня, а де правда. Де обмануті люди, а де екстремісти та окупанти. Кого я маю захистити, кому поставити на місце мозок, а кого відправити назад додому.
В підрозділі у Олексія служать різні за віком, фахом та досвідом люди. До кожного з них він намагається знайти підхід. Це буває нелегко, але він все ж таки підбирає свій ключик до кожного. Олексій мріє, що коли-небудь настануть часи, що в армію, особливо в такі специфічні підрозділи, як його, будуть приходити лише молоді професіонали. Що значно підвищиться рівень спортивної підготовки. І починає він з себе та свого підрозділу.

Тарас Грень

 

[Корнилов]

Президент на передовій вручив нагороди воїнам-десантникам
Президент Петро Порошенко під час перебування на ротно-опорному пункті 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, яка займає позиції на лінії зіткнення на Приазов’ї, вручив державні нагороди військовослужбовцям за мужність та героїзм проявлені в протидії російській агресії та захисті суверенітету та територіальної цілісності України.
«Для мене 79-ка є символом честі і мужності українських Десантно-штурмових військ», — сказав Президент на зустрічі з українськими десантниками. Він згадав свої зустрічі на передовій з воїнами цього славетного підрозділу.
«За п’ять років ми створили справжню армію, якою може пишатися будь-яка країна Європи і світу. Вона вважається однією з найсильніших армій на континенті», — сказав Петро Порошенко та додав, що це результат спільних зусиль.
Президент поспілкувався з бійцям та скуштував обід, яким бійці харчуються в польових умовах.
Командувач операції Об’єднаних сил генерал Сергій Наєв доповів Верховному Головнокомандувачу ЗСУ оперативно-тактичну ситуацію на фронті. Він зазначив, що на лінії зіткнення обстановка неспокійна, ворог продовжує провокативні обстріли, але наші воїни діють відповідно.
«Обстріли ваших позицій вчора і сьогоднішнє застосування ПТРК трохи південніше — яскраве свідчення, що тут йде гаряча війна. І тут українські герої боронять суверенітет, територіальну цілісність та незалежність України», — зазначив Президент. «Я як Президент, як Верховний Головнокомандувач сьогодні тут, разом із вами для того, щоб висловити вам свою шану і повагу», — додав він

Тепер порох может гордитьсяи свою вороватую руку не мыть с пол года)))

 

[AIRBORNE]

Тепер порох может гордитьсяи свою вороватую руку не мыть с пол года)))

Ваше мнение по этому поводу меня абсолютно не интересует, попрошу впредь свои высеры в этой теме не оставлять, тем более под моими постами. Хотите поумничать - есть достаточно форумов про политику.

 

[AIRBORNE]

Краса спасе Україну! Старший солдат Ірина Жуковська, оператор-гранатометник взводу управління.

 

[AIRBORNE]

Народний Герой України. Старший механік-водій 2-го взводу 4- ї самохідної батареї 25-ї десантної бригади Анатолій Циган. Витягав з поля бою трьохсотих, його руками врятовані життя хлопців!
Дякуємо, Герою!

 

[AIRBORNE]

Ворог поводиться агресивно. Вони переважно стрілецьку зброю застосовують, гранатомети РПГ-22, РПГ-26, РПГ-7. Стрілецька: ДШК, «Утьос», гвинтівка ПТРД протитанкова. Вона великі дірки в будівлях залишає», - перераховує Андрій на псевдо Джин.
Невисокий, сіроокий, він говорить тихо й окремі слова проказує так повільно, наче вчитель у школі, коли хоче привернути увагу учнів.
Андрій воює у складі бригади «Холодний Яр» і нині боронить Авдіївську промку. Тут відстань до ворога вимірюється десятками метрів, тож загалом будь-яка зброя за таких умов ефективна і страшна. Однак останнім часом російські окупанти до кулеметів і гранатометів додали ще й міномети. Зокрема і калібру 120 мм, заборонених Мінськими домовленостями.
А ще українські вояки чують, як найманці гріють танки, переміщують їх.
«Відстань невелика, десь півтора кілометри. Це не та відстань, якщо згідно з Мінськими домовленостями. Але ж чи працюють вони? Це питання», - говорить Андрій.
Він воює з 2014 р. Пішов до військкомату і попросився на передову.
«Взагалі-то я дніпровський, але поїхав у Севастопіль, - говорить Джин, замість «о» вживаючи «і». – Прожив там сім років, у зв’язку з цими подіями швиденько повернувся додому і вже через одинадцять днів пішов служити».

Фонд "Повернись живим"

 

[AIRBORNE]

Молодший сержант Вікторія Сорока після закінчення медичного училища в 2014-му році підписала контракт зі ЗСУ. Операційна сестра військового шпиталю, яка пройшла вогняними дорогами Донбасу.
На сході вона пізнала справжню ціну життя і дружби. Нагороджена Орденом "За мужність" ІІІ-го ступеня!

 

[AIRBORNE]

Десант колишнім не буває…
Стрибки з парашутом, марш-кидки, велике фізичне навантаження-звичайні будні десантників, де панує братерство, взаємоповага та взаємодопомога. Десант-перлина Збройних Сил України.
Двадцять шість років тому, цей кремезний чоловік проходив строкову службу у десантних військах, потім важка праця на одному з найголовніших заводів України – Арселор Мітал, що знаходиться у самому серці залізорудного басейну- Кривому Розі. І знов десант.
- Якщо чесно, то мені набридло дивитися на те, що вже стільки років триває ця клята війна. Розумів, що хлопці-військові виснажуються і їм потрібна допомога, і одного дня зібравши речі пішов у військкомат. Головною умовою було-тільки Десантно-штурмові війська. І відмовляли, і пропонували інші частини, де тихо, спокійно, немає того навантаження , що є у десантників, - розповідає Сергій.
Але не вмовили. Зараз Сергій вже понад рік проходить службу в одній з найбойоздатніших частин Збройних Сил України та захищає суверенітет держави на її сході.
- Я вже не перший раз на Донбасі, але про бойові дії не хочу розповідати. Треба відмітити красу цього краю. У вечері червоний, мов намальовані художником , небосхил, влітку - запашне різнотрав’я, а взимку лютий мороз. Дикі тварини, що вже звикли до зривів та свисту куль, підходять до тебе близенько, чи то немов намагаються підтримати, що все буде добре. Або просто шукають захисту у людини.Ти дивишся на всю цю красу, а рука міцніше стискає кулемет. Не віддамо, ні сантиметра не віддамо. Це моя країна, моя природа, мої звіри. І вони залишаться нашими, для наших дітей, онуків та правнуків. Ви не переможете нас, бо український десант, залізним кулаком виб’є усіх, хто з війною прийшов на нашу українську землю.
Вдома на Сергія чекає родина: син студент, донечка школярка та кохана дружина. Вони підтримують Сергія та дуже пишаються своїм батьком, захисником-десантником.

 

[жестянщик]

 

[AIRBORNE]

У 20 років - кавалер ордену, в 21 – командир роти !
Чи можливо отримати орден "За мужність" ІІІ-го ступеня у 20 років за два місяці перебування на фронті ? Лейтенант Сергій Ожаревський заслужив його, тільки-но прийшовши на фронт - за утримання селища Шуми поблизу Горлівки. Той бій молодий офіцер, нині командир механізованої роти Королівської бригади запам’ятав назавжди…
Небагатослівний, серйозний, вдумливий Сергій Ожаревський зумів завоювати прихильність своїх бійців і повагу командування. Його батько – викладач Академії Сухопутних військ полковник Володимир Ожаревський має повне право пишатися достойним сином, справжнім захисником України !

 

[AIRBORNE]

Конкістадор луганського фронту
Десь за місяць його дружина має народити сина. Але за півтори тисячі кілометрів він відчуває, як б’ється маленьке сердечко. До останнього наш герой казав дружині, що знаходиться на одному з полігонів. У глибокому тилу. Кожного вечора шукав місце, де б в телефон не було чути вибухів від ворожих обстрілів. А коли щось таки й звучало на задньому фоні, то казав, що це наші мінометники проводять тренування. Та хіба можна обманути жінку, яка щиро і вірно кохає та носить під серцем дитину? Звичайно що ні!
Три роки він провів на війні. Найважче, з чим зіткнувся тут, це далеко не побут, і не постійні обстріли ворожої артилерії. Найважче, за його словами, це збирати речі пораненого товариша і відправляти їх йому додому. А ще важче, коли знаєш, що він ніколи не повернеться до рідних.
Він говорить завжди тихо, і так, ніби обмірковує кожне слово. Він точно знає, де його вороги, і навряд зможе пробачити їм всі ті страждання, що вони принесли з фейковим «руським миром» до мирної України. Такі люди, як він, точно знають ціну нашої свободи, бо піднімали її з землі разом із закривавленими тілами побратимів. І він точно знає, що його маленький син має народитись у вільній, процвітаючій державі з європейським майбутнім.
Зараз, коли ви читаєте ці рядки, наш герой знову вийшов на свої вогневі позиції. А це означає, що ворог отримає достойну відсіч, а кожен з нас може спокійно рухатись далі в своєму житті.