Хроника борьбы с российской аннексией и оккупацией

[Одинокий Вовк]

Не прекращая обстрелов позиций сил АТО, российско-террористические войска на Донбассе ведут постоянную разведку боевых порядков украинских войск в тактическом звене, в том числе с использованием БПЛА и средств радиотехнической разведки.
Как информирует Цензор.НЕТ, об на своей странице в Facebook написал народный депутат (НФ), координатор группы "Информационное сопротивление" Дмитрий Тымчук.
"В течение суток боевики вели обстрелы позиций украинских войск в районе н.п.Пески, Опытное, южных окраин Авдеевки - огонь вёлся со стороны ДАП-а, Спартака (северной и западной частей), Ясиноватской развязки, посёлков Весёлое, Жобуньки, Вторая площадка. При этом террористы использовали, помимо автоматического стрелкового вооружения, станковые гранатомёты типа АГС-17 и СПГ-9, в районе Песков дважды фиксировалось использование противником 82-мм минометов, и один раз - 120-мм миномётов", - написал он.
По словам Тымчука, развёрнутые от посёлка Мичурина до Гольмовского формирования боевиков продолжают активно обстреливать опорные пункты сил АТО в районе Майорска, Зайцево, а также опорный пункт юго-западнее посёлка Жованка: "Огонь ведется из района севернее станции Терриконная, посёлка 6-7, занятой боевиками части Зайцево и западных окраин н.п. Гольмовской. При этом террористы используют 82-мм миномёты, крупнокалиберные пулемёты и гранатомёты (АГС-17 и СПГ-9), зафиксировано использование ЗУ-23-2".
"Наблюдается активизация боевиков на приморском направлении. Со стороны западной и юго-западной окраин Коминтерново, с позиций западнее Заиченко, со стороны Саханки велся огонь из пулеметов, 82-мм миномётов, несколько раз фиксировался огонь из ЗУ-23-2. В районе Коминтерново на позициях находятся 3 танка и группа ББМ (несколько ед. БМП-2) боевиков", - сообщил он. Источник: http://censor.net.ua/n373727


Основная часть формирований "ЛНР" приведена в состояние повышенной боеготовности. Глава "ДНР" подписал "приказ №16" об усилении обстрелов позиций украинских войск по ряду направлений на участках, где оперируют формирования "1-го АК ДНР".
Как информирует Цензор.НЕТ, об на своей странице в Facebook написал народный депутат (НФ), координатор группы "Информационное сопротивление" Дмитрий Тымчук.
"В контексте широкомасштабных командно-штабных учений в "армейских корпусах" террористов, не задействованные в учениях части и подразделения "ДНР", а также основная часть формирований "ЛНР" приведены в состояние повышенной боеготовности. Одновременно глава "ДНР" подписал "приказ №16" об усилении обстрелов позиций украинских войск по ряду направлений на участках, где оперируют формирования "1-го АК ДНР". Основная цель обстрелов - спровоцировать силы АТО на ответный огонь из тяжелых вооружений, с последующим обвинением Киева в грубых нарушениях минских договоренностей. По данным группы ИС, в "приказе" предусмотрены подобные вооруженные провокации в районе н.п.Горловка, Марьинка, Коминтерново-Гнутово, Коминтерново-Талаковка", - написал он.
Также Тымчук отметил, что делегация "комитета по вопросам безопасности и обороны Народного совета ДНР" во главе с руководителем "комитета" Анатолием Ковалем в ближайшее время посетит Москву для проведения "консультаций" с представителями администрации президента РФ и комитета Госдумы РФ по обороне.
"Основная цель "консультаций" - обговорить "разработку дальнейших механизмов взаимодействия" российских "кураторов" с руководством "ДНР". В частности, главарей "ДНР" не удовлетворяет снижение объемов и перебои в поставках из РФ материально-технической и финансовой "помощи", что наблюдается после смены "кураторов" и переформатирования каналов поставок", - отметил координатор группы ИС. Источник: http://censor.net.ua/n373714

Вчера, 10 февраля, пограничники и военнослужащие ВС Украины, которые несут службу на блокпосту "Марьинка", остановили движение ДРГ российско-террористических войск.
Об этом Цензор.НЕТ сообщили в пресс-службе Госпогранслужбы Украины.
Как сообщается, около 15 часов за 200 метров от блокпоста было замечено неизвестное лицо в камуфлированной одежде, которое двигалось с неподконтрольной территории, а в руках держало предмет похожий на РПГ.
Пограничники и украинские военные открыли предупредительный огонь, после чего лицо исчезло в лесополосе, где находились еще 4 человека в камуфляже.
Чтобы не допустить провокаций и обезопасить жизнь граждан с 14.50 до 15.10 временно прекращался пропуск лиц на КПВВ "Марьинка", который находится на этом направлении.
Источник: http://censor.net.ua/n373711


За минувшие сутки террористы осуществили 50 обстрелов. Самые горячие точки – в пригородах Донецка и Горловки, - пресс-центр АТО
Боевики пророссийских НВФ продолжают нарушать условия перемирия на Донбассе. За минувшие сутки они 50 раз открывали огонь по позициям сил АТО.
Как информирует Цензор.НЕТ, об этом говорится в сводке пресс-центра АТО по состоянию на 6:00 11 февраля, опубликованной в Facebook.
По данным штаба, самая напряженная ситуация сохранялась в пригородах Донецка и Горловки.
"Из гранатометов и крупнокалиберных пулеметов противник вел огонь по позициям сил АТО в Песках, Опытном, Авдеевке и на шахте Бутовка. Семь раз противник из стрелкового оружия и гранатометов обстреливал Марьинку", - сказано в сообщении.
Согласно сообщению пресс-центра АТО, в районе Горловки оккупанты применили минометы, гранатометы и крупнокалиберные пулеметы: "Наши опорные пункты в Троицком и Новгородском были обстреляны из гранатометов различных систем, а по украинским укреплениям в Майорске и Зайцево оккупанты открывали огонь из минометов калибра 82 и 120 мм. Также минометному обстрелу подверглись позиции сил АТО в Красногоровке".
Также сообщается, что гранатометы и стрелковое оружие пророссийские боевики применили по опорным пунктам сил АТО возле Кодемы, Старогнатовки и Новогригорьевки. Источник: http://censor.net.ua/n373687

 

[Monya]

АЗОВ
«В ШИРОКИНОМУ ДО НАС ВИЙШОВ «МИРНИЙ». ВІДВОЛІК І ПІДВІВ ПІД ВОГОНЬ,» - КАМІКАДЗЕ, КОМАНДИР ЕКІПАЖУ СПАРТАН, ТРЕТЯ РОТА

У Комінтерновому я був у розрахунку міномета. Приїхали ми і стояли далі від усіх, в малому Комінтерновому... Є Велике і Мале Комінтернове. Ми були ближче до сепаратистів. Хлопці закидали сепарів мінами, і випустили близько 120 мін у ворога за якийсь короткий період часу. У відповідь почали сипатися 120-ки ворога.

Пригадую, була школа, там у нас був опорний пункт. Там вікна були розбиті. Дуже холодно було, а в нас ніяких підручних засобів, щоб грітися. Там ми провели ніч.

На ранок нас змінили. Ми поїхали на базу в Маріуполь відпочивати. 13 лютого нам сказали, що ми вранці 14 лютого будемо їхати в наступ на Широкине, допомагати хлопцям. Дізнався, що їде «Кугуар» Механіка, іде в наступ. Там був Сокира і Маклауд, і я напросився до них другим номером на «Утес», подавати ленти. І ми поїхали…

Вірус – боєць другої сотні хлопець, зібрав нас усіх. Там був і «Східний Корпус», друга сотня, третя сотня. Так от Вірус каже: «Ну все, хлопці, ходімо всі вниз у наступ». Заходили в будинки, дивились чи там нікого нема. Так потихеньку, потроху прочищали собі дорогу, виходили з першої лінії ... Там перша лінія будинків і ми почали звідти наступ по центральній вулиці. По центральній вулиці вишикувалася колона з нас усіх. З усього АЗОВу. Ми пішли. Перший йшов «Спартан». Там були мої товариші, друзі. Молоко з Дніпропетровська, і Одін, і Чок теж за кермом був. Зі Спартаном поруч йшов Ковбой. У нього була рація, він командував. Всією цією операцією командував Кірт з Маяка.

Якось під'їжджаємо до БМПхи ворожої, яку ми спалили. Підходить до нас цивільний і каже: «Я тут місцевий, туди сюди...». Одягнений був у якісь незрозумілі шльопанці. І каже: «Там поранило дідуся, допоможіть евакуювати з лівого боку». І Ковбой починає йому задавати питання: «А яка тут школа є, номер школи скажи?». Він починає запинатись, каже: «Та в мене донька у перший клас, нє, в садок ходить». І поки він починає «єресь» нести, з цього будиночка, що він показував, починається обстріл по нам. Працював кулеметник, гранатометник і кілька стрільців були з підствольниками. Тоді поранило Ковбоя, Молоко вийшов допоміг йому, перев'язав йому ногу. Ми відступили тоді на першу лінію будинків, де і починали рух.

 

[Monya]

АЗОВ
БРАЗЕРС, БОЄЦЬ ПЕРШОЇ РОТИ: «ЗАЙШОВШИ В ПАВЛОПІЛЬ, МИ ЗНАЙШЛИ РОСІЙСЬКІ СУХПАЙКИ»

З чого почалася Широкинська операція. У цей час був Дебальцевський котел, і ми вдарили по лінії: Павлопіль-Лебединське-Комінтернове-Широкине, щоб відвести війська від Дебальцевого. Щоб котел не замкнувся. Наш командир Андрій Білецький вирішив зробити ось так, щоб не загинуло багато людей.

Я особисто був у першій роті, ми заходили спочатку в Павлопіль. Зробили там зачистку, наткнулися на контакт метрів 70. Після того, як він закінчився, ми знайшли нічліг, зупинилися, і побачили, що до нас хтось жив у цьому будинку. Знайшли снайперські приціли, конспекти снайпера, знайшли російські сигарети, російський сухпайок. Стало зрозуміло, що там жили кілька снайперів, які втекли якраз до того, як ми зайшли в Павлопіль. Там ми провели ніч, а після висунулися на Лебединське, де ми змінили нашу третю роту, відразу заступили на пости.

Вирішили зупинитися біля будівлі театру. Пам'ятаю, там було дуже багато костюмів різних, ще було холодно. Нам привезли буржуйки, зігрівалися як могли. Наступного ранку до нас прилетів снаряд від САУ. Пізніше, виїхали на зміну нашій другій роті, ми її поміняли на «Маяку». Провели там ніч, прокидалися в підвалі від моторошного холоду. Тому що було мінус 20. На ранок ми пішли на висотки Широкиного, і пізніше вже оголосили перемир'я, яке нас не дуже втішило.

 

[Monya]

АЗОВ
«Я РОЗУМІВ, ЩО У НАС Є 15 ХВИЛИН, ПОКИ ЙДЕ ПЕРЕЗАРЯДКА КАСЕТИ, ЩОБ МИ ВИЖИЛИ,» - БОЄЦЬ ТРЕТЬОЇ РОТИ СОКИРА

Збирався у нас виїзд бойовий. Поїхали в Комінтернове 10 лютого. Завдання було прикривати хлопців у випадку, якщо з нашого боку буде їхати техніка, то ми повинні її знищити з «ПТУРа» і на ходу розкидати протитанкові міни, швидко замінувати. Хоча до цього у нас не було з цим роботи, але коротко нам пояснили, що робити. Не дуже цікаве завдання було, але на місці вже було цікавіше. Приїхали ми на позицію, а вона дальня була. Не в самому Комінтерновому, трохи так за селищем. Така там ферма, значить, стоїть. Друга чота тоді пішла на Заїченко.

Наше відділення - це я, Сокира, Маклауд, Ярий, Норд, Блєдний, Механік. У нас був Кугуар, така броньована машина. І ми розставили «секрети», спостерігали, розклали ПТУР і чекали… Кілька разів по нас прилетіла ЗУшка, просвистіла, а потім з часом почали сипатися міни. Прилітали АГС, 82мм. До речі, дуже цікаво, ми тоді з Маклаудом стояли на посту, а вона як засвистіла! Дуже голосно було. Ми забігли всередину ангара, і відразу туди три міни прилетіли. Тоді не було страху, грав адреналін! Мені сподобалося. Земля тремтіла від розривів! Це добре, що 82ки, якби були 120ки, то воно б розбило повністю, нас би там повбивало. А так перекриття витримало 82-гу міну, ну третя вже трохи пробила бетонні блоки, тому що вибух був. Добігли ми до цих ангарів там, де вже був другий пост. Я вже по рації передаю, що по нас відстрілялися, тому що б'ють точно по позиціях. Чи можна йти у командира роти уточнюю. Він говорить: «Так, тільки заберіть установку».

З другої спроби вже ми побігли з Нордом забирати. Знову чутни постріли мін, як вони летять. Норд відразу впав, а я забіг в ангар. Тільки з третьої спроби ми його забрали. Добігли до КУГУАРа, сіли. Наш командир Ковбой тоді по радіостанції викликав нас. Викликав, але зв’язок був поганий. Ми коли приїхали вже на позиції наші, всередині села, він поїхав на нашу ж позицію шукати нас. До речі, ось цей ось період, коли ми забрали ПТУР і ще не добігли до КУГУАР, по селу вдарили «Градом». І я розумів, що у нас є 15 хвилин, поки йде перезарядка касети, щоб ми вижили, щоб встигли втекти звідти. Бігти, до речі, було не дуже зручно. Це броня! Триста метрів бігти до цього КУГУАРу, взимку тяжкувато.

Потім ми поїхали на південну частину села займати інші позиції, тому що наші почали відступати і треба було, щоб якісь очі були, спостерігали. Може, наступ все таки буде. У той момент, коли ми переходили на позиції, знову вдруге б'ють «Градом» по селі. Реально, нам пощастило. Йшов я, Ковбой, Маклауд і три снаряди розірвалося в 5 метрах. Ми потрапили в таку зону, що опинилися в фартовому колі, і нас не вбило тоді.

Завданням в Комінтерновому було не захоплення Заїченко і похід на нього, а відволікаючий маневр, щоб артилерія сепарська стріляла не по Широкиному, а по Комінтерновому. Щоб хлопці з другої сотні пройшли туди.

Згодом ми приїхали до Маріуполя. Перепочили буквально хвилин 15. Там половина людей, які втомилися, поїхали на базу відпочити, а наша основна група поїхала на Лебединське. Була ймовірність контратаки сепаратистів. І якщо вони будуть наступати, щоб ми з Лебединського могли прикрити хлопців у Широкиному.

12 лютого нас поміняли на Лебединському. Приїхала перша сотня АЗОВу.

 

[Monya]

АЗОВ
«КОМІНТЕРНОВЕ ЗНАХОДИТЬСЯ НА ГОРІ, А СЕПАРАТИСТИ СТРІЛЯЛИ ЗНИЗУ - НІЯК НЕ МОГЛИ ПО НАМ ПОПАСТИ,» - ТАВР, КОМАНДИР ПЕРШОГО ВЗВОДУ ТРЕТЬОЇ РОТИ

Отже, як ми висувалися на Комінтернове. Мене зробили командиром ЗУшки, не розрахунку, а саме машини. Бо на Камазі ЗУшка стояла. Водій у мене був Злой, ще стрілок і навідник - двоє пацанів з артилерії. Поїхали ми в Комінтернове, все нове навколо. У нас тоді не було особливо «Спартанів», на той час всього один і один «Кугуар». Заїхали ми в Комінтернове по центральній вулиці, звільняти місто від сепаратистів, а вони в будинках сиділи. Потрібно було заходити в кожен будинок, перевіряти документи, але у нас було інше завдання - спровокувати удар на себе, щоб у Широкиному нормально пройшов наступ сотні Кірта. Гал тоді у нас був командиром. Ми на Зушці викликали на себе танковий удар. А Комінтернове знаходиться на гірці. Гал сказав: «Ви виїжджаєте і відстрілюєтеся».

Ми виїжджаємо, перед нами поле - нас видно, а ми супротивника ні, а у нас ще й були проблеми з оптикою. Потім ми стали збиратися в центрі селища, біля школи. А Хімік - нинішній командир третьої роти, тоді він був заступник командира роти, командував розвідгрупою роти, і по нас біля цієї школи стали стріляти з ЗУшки. Комінтернове, знаходиться на горі, а вони стріляли знизу - ніяк не могли по нам попасти. І снаряди розривалися у небі. Один раз потрапило туди, де був Гал і ЗУшка, яку ми потім відвезли, другий раз поруч, але там вже був Механік з машиною. У Механіка тоді не потрапило, а цивільного зачепило. Не найприємніша картина. Дружина цього цивільного плакала… потім виявилося, що він помер. Цей вибух я дуже добре запам'ятав, тому що міна вибухнула ну метрів 10 від мене, не знаю навіть як не зачепило, і пішов ЗУшку прибирати за цю школу. Хлопці в кюветі сиділи, я подивився, подумав, що треба теж кудись сісти, хотів до них, але там місця не було. Посікло Хіміка. Перший поранений, можна сказати, заносять Хіміка, я в той момент взагалі нічого зрозуміти не міг. Хімік ніби просто лежить, тільки ногу посікло. Виявилося, осколок залетів під плитоноску. Я і Харлей почали надавати йому першу допомогу, забинтовувати. Завантажили Хіміка і повезли його до лікарні. Потім командування наказало Галу виходити звідти, мовляв, ми виконали своє завдання.

Потім поїхали в Широкине. Там моя пара зенітників відмовилася працювати, тому що відпала на ЗУшці броня. Я тоді зайняв їх місце, з Добринею, а він нещодавно тоді в полк прийшов. Доїжджаємо до 15-го блокпоста, біля моря, проїжджаємо його, стали перед пагорбом. Нам сказали, що відразу за пагорбом прямо зараз бої йдуть. Насправді, нічого такого не було, бої йшли кілометрів за 30. Годину там простояли, може, дві. Тим часом Аль-Каїда кудись пішов від ЗУшки, залишився я, Добриня і Злий. Поїхали ми далі, з нами «Східний корпус», дуже веселі хлопці. Їдемо ми, їдемо… ЗУшка застрягає в полі, а ми досі не знали, де гаряче зараз. Я думав, що вже через будинок. Близько їхав танк ЗСУ, він нас посунув. Там «Східний Корпус» молодці, на тактиці, розбіглися всі, зайняли пости. Під'їжджаємо праворуч від «Маяка». З нами танки, БТР, я думав, дамо жару сепаратистам. Ось там ми 14е число простояли праворуч від «Маяка», біля моря.

Вранці 15-го лютого виїжджаємо ми на перехрестя, там стоїть три «Спартана» наша ЗУшка. І всі тоді не розуміли, що робити. У одного «Спартана» другої чи першої сотні взагалі рації немає. Бійців моїх: Ковбоя, Молоко, Сокири не чутно, я взагалі думав, що їх немає в Широкиному. Я слухаю рацію і здогадуюся, що Кірт зараз командує наступом, працює група нашої, третьої сотні, і група першої сотні: Редіс, Метро, Гризло. Метро ще йти звідти не хотів, понесло його, не міг зупинитися. Вийшло так, що ситуацією на перехресті керував я в той день. Боєць Молоко тоді відмінно спрацьовував на «Спартані», вивозив поранених та евакуйовував мирних. Пам'ятаю, як до нас вийшов Єгер, нарешті показав, у який напрямок правильно бити, я щасливий, виїхали - Широкине прямо перед нами. Почали налаштовувати ЗУшку, якого року вона була незрозуміло – «нанотехнології»! Налаштували, бахнули. Повернулися знову на перехрестя.

 

[Monya]

АЗОВ
ЧЕРКАС, КОМАНДИР ПОЛКУ АЗОВ ПРО ПОДІЇ 12-13 ЛЮТОГО 2015 РОКУ: «ЗСУ ТАК І НЕ ВИКОНАЛИ ЖОДНИХ ОБІЦЯНОК».

Після втрати Брата, вивезення поранених, день почався з сумбурних атак сепаратистів. Це і зрозуміло. Вони почали поспіхом групуватись, накопичувати сили, стягувати техніку. Ми ж того побачити не могли, бо за наказом повинні були діяти лише з оборонних позицій. Штурмували вони елементарно, можна навіть сказати за прикладом початку ХХ сторіччя (І Світової війни). Сепаратисти йшли по чистому полю, з автоматами та кулеметами. Наші називали цю атаку сепаратистів «Атакою зомбі». А дійсно, як ще можна було таке назвати. Їх косили і не підпускали до позицій на дальність пострілу автомата.

Нам все ж таки передали під тактичне командування взвод танків у кількості, як і обіцяли. Але не від ЗСУ. Вони так і не виконали жодних обіцянок. Це показувало командування ЗСУ абсолютно інертним, та не здатним на той час приймати важливі військові рішення в умовах, що стояли перед нами. Нацгвардія дала три танка, і ті працювали поруч із нами.

 

[Monya]

АЗОВ
ЧЕНЯ, БОЄЦЬ ДРУГОЇ РОТИ: «ПЕРШИЙ БЛОКПОСТ МИ ВЗЯЛИ ЗА 40 ХВИЛИН»

Увійшли в Широкине на першу вулицю, там у нас перегрупування було і ми на нашій ЗУшці, на Азовочці штурмували їхні блокпости. Тобто, перший блокпост ми взяли за 40 хвилин. А другий блокпост ми «довбали» 4 дні.

Запам'яталося? Ну з Широкиного запам’ятались перелякані люди. Перелякані, голодні люди, підірвані магазини. Ідуть обстріли, а вони з 8 ранку чекають на хліб. Місцеві жителі, їх багато було.

Перші загиблі - це було вже потім. Усвідомлення всього було вже тут. Там в гарячці ніхто не розумів, що загинув Брат, Чемпіон... Це вже тут все з часом було чутно. Це найкращі люди, яких я знав взагалі. Це футбольні фанати, які пішли за першим покликом. Це відмінні люди. Для мене їх втрата дуже значима.

Я брав участь в операції повністю з 10-го до 14-го лютого, поки мене танк не підбив під час контратаки. Саму контратаку ми тримали два дні, а 14го, вже коли танки зайшли в Широкине, коли сепаратисти вже були там, по нам танк вистрілив. Снаряд впав поруч, нам розірвало колеса на машині. Тоді, в принципі, я перший раз і забоявся. Ну, а так... Були й перехоплення радіоефіру і всі вони знали де ми стояли. У них там все було налагоджено краще, ніж у нас.

Всі Азовці показали себе з кращого боку. Ніхто не злякався. Всі виконували свій обов'язок до кінця. Ну а хлопці ті, що загинули... Акелу і Кутуза хочу згадати. Акелу я знав дуже добре, він вів нормально розвідку, все чітко. 13-го лютого я його востаннє бачив. Заїхав до нас на позицію, де ми стояли з ЗУшкою, підвіз патронів. Тоді ми з ним перекинулися кількома словами. Як виявилося, - востаннє.

 

[Monya]

АЗОВ
«В ШИРОКИНОМУ Я ОТРИМАВ СВІЙ НАЙВАГОМІШИЙ БОЙОВИЙ ДОСВІД,» - МАКСОН, БОЄЦЬ ТРЕТЬОЇ РОТИ

Я потрапив на наступальну операцію на третій день. Тому що 10-го числа ми були в Харкові на навчаннях по ПЗРК. І ось 12-го я прибув спочатку до Маріуполя, нас тримали для підсилення, а потім туди, в Широкине, на позицію «Маяк». Його обстрілювали з Саханки з артилерії. Третій, четвертий день операції ми перебували там, велися серйозні бойові. Ми тримали позиції на Маяку, а противник знаходився всередині села. Потім, після наступальної операції, коли ми тримали позиції, я був на спостережних позиціях і в бліндажах, на п'ятиповерхівках, і на будиночках, і в самому Широкиному.

У нас, азовців, завжди був бойовий настрій, ми завжди рвалися в бій, на відміну від інших підрозділів, які там стояли. Я побував на всіх позиціях за 154 дні оборони Широкиного. І крайній раз, коли їхав - це був останній виїзд АЗОВу в Широкине на даний момент. Саме в Широкиному я отримав свій найвагоміший бойовий досвід, за весь час війни.

 

[Monya]

АЗОВ
«У НАШИХ ПІДРОЗДІЛАХ БУЛО ВСЕ ВІДПРАЦЬОВАНО МІЖ СОБОЮ, ЦЕ І ДОПОМОГЛО НАСТУПАТИ» - СКРИПАЧ, ЗВ'ЯЗКІВЕЦЬ ДРУГОЇ РОТИ

Весь період з початку, з моменту заходу і до того моменту, як вже наші вийшли, ми ще добу залишалися в Широкиному. Нас 9 чоловік було, залишилися з «Донбасом». Ми повинні були все показати на позиціях. Бачили, що в бійців починалася паніка. Вони заїхали в той час, коли ми вже мали виходити і в нас був бій. Там хлопці залишились на території, яку вже захоплювали сепаратисти. Ми відбивали, давали можливість їм повернути назад, а тут якраз «Донбас» влетів в сам епіцентр бою. Це було 15 лютого... Сходу вони втратили одну машину. Було три 200 було і два 300. Тобто, вони не зрозуміли ще, що тут відбувається і вже втратили своїх людей. У них була паніка. В ту ніч вони ще двох своїх ще втратили, двохсотими.

У нас, якщо брати нашу девятку, ми стояли майже тиждень. 17-го ми повернулись на базу. Операція була з одного боку організована, а з іншого боку спонтанна. Чому? Тому що так треба було діяти. Коли ми зайшли в Широкине 10-го числа, то по плану ми мали були йти першою лінією, за нами йшли частини МВС, «Сокіл», «Берда» і третій «Скіф». Вони повинні були зачищати село, але… Перший же контакт їх налякав. Частина наших людей займалась зачисткою, а бачивши, що сепари відступають, ми почали наступ далі до Саханки. Це було 10-го числа ми дійшли до саханського блокпоста, але нам наші Збройні сили не дали артилерійської підтримки. Тобто, навпаки, був наказ від заступника командуючого сектора «відступати». Наш командир тоді прийняв інше рішення, - "не будемо виконувати цей наказ, ми підемо далі". Ми пішли далі. І якраз тоді нам не вдалось взяти цей блокпост. Тоді нам просто необхідна була артилерійська підтримка. Тоді до Саханки на допомогу сепаратистам висунулись ще люди. Це було 10-го. Наступного дня ми закріпились у Широкиному, на другий день була друга спроба взяти цей блокпост. Але «елемент несподіванки» вже зник. Ми не змогли застати зненацька. Вони вже були готові до нашого наступу.

Десь числа 12-го вони почали використовувати проти нас ГРАДи. Проти нас працювали РСЗО, працювали танки, працювала артилерія. Вони вже почали контрнаступ. У нас було все дуже відпрацьовано в окремих підрозділах між собою. Мали зв'язок з командним пунктом, який знаходився на Маяку. Тоді ми дуже багато противників убили, дуже багато було двохсотих, трьохсотих. Але вони кинули ще резерв і нам довелось відступити до Маяка. Проте, ми закріпились на тих висотах, які тримаємо до сьогоднішнього дня. Тобто, на наших позиціях зараз стоять морпіхи. Але, думаю, на допомогу їм скоро повернеться і АЗОВ.

 

[Monya]

АЗОВ
БОН, БОЄЦЬ РДЧ: «ТЕРОРИСТИ ЗАВДАЛИ УДАРІВ З ГРАДІВ З ПРЯМИМ ПОПАДАННЯМ В БУДИНОК, ДЕ МИ РОЗТАШОВУВАЛИСЯ»

10 лютого я був у групі, яка заходила в Павлопіль. Після того, як ми "прочесали" місцевість, я з невеликою групою перебрався у ближнє селище Пищевик. Там ми і були весь час до виходу частин з Павлополя.

12го лютого АЗОВ зайняв селище Лебединське, що на схід від Маріуполя, правда довго там не були. Увечері того ж дня ми були спрямовані на зміну дозорного складу в Широкине. Туди ми висунулися рано-вранці 13 лютого. Приблизно о 5 ранку 14 лютого по нашій позиції терористи завдали ударів з «Градів» з прямим попаданням в будинок, де ми розташовувалися. Благо, між місцем попадання і нами була цегляна стіна. Вона прийняла на себе весь удар і вилетіла, усипавши нас цеглою. Постраждалих не було. Ми ж похапали екіпіровку, пожитки, побігли у найближчий підвал, де знаходилися, поки зовні по нам працювали артилерія і танки.

Після артпідготовки, як усе стихло, ми змогли вибратися, скоординуватися і прийняти рішення щодо подальших дій. А думати було над чим. Менш ніж за кілометр від нас, недалеко від сепарського блокпоста, що на Саханці вже стояла техніка з живою силою і прогрівалися танки. Тоді нам довелося просити підтримки артилерії ЗСУ, щоби вона вдарила по сепарам. У підсумку, не дочекавшись нічого, крім обіцянок, на кшталт: «Чекайте, все буде!», нам довелося відступати на Маяк. На закінчення, коли підійшли кілька ЗСУшних танків, один їхній танкіст гордо оголосив: «У нас тільки 10 снарядів». Я пішов на зворотну сторону «Маяка» їх коригувати (так як ворожа піхота вже зайняла деякі будови). У результаті в один прекрасний момент, коли я намагався пояснити танкісту, що стріляє він зовсім не туди, куди я йому кажу, в лобову броню прилетіло щось. Тоді, пам’ятаю, мені стало некомфортно. Я зрозумів, що руки-ноги у мене на місці, що я живий і можу якось іти. Діставшись до входу в «Маяк», мені надали першу медичну допомогу і доправили в БСМП (лікарню швидкої допомоги в Маріуполі). Там мені зашили рани, залишивши частину осколків. Після Широкинської наступальної операції на мене чекала операція з видалення уламка з шиї та 2 тижні на лікарняному ліжку.

 

[Monya]

АЗОВ
СОНЦЕДАР, БОЄЦЬ ДРУГОЇ РОТИ, ВОДІЙ ЗУшки "АЗОВОЧКИ": «УСЕ ТРИМАЛОСЯ У ВЕЛИКІЙ ТАЄМНИЦІ»

Заходять до нас напередодні наступальної операції, кажуть: «Хлопці, їдемо заправляти машину». Зима, похолодало, а що і для чого ніхто не говорить. Їдемо, заправляємо машини і тоді я запитав у вже покійного Чемпіона: «А ти думаєш у мороз вони будуть наступати?», а він: «Тссс... тільки нікому ... просто готуємося...», - тоді я вже зрозумів.

Завдання отримали вже, коли посідали по машинах. Нас кинули на підтримку першому штурмовому взводу командира Шахти. Нам розповідали, що до нас приїдуть танки ЗСУ. Ми могли б, якщо б була підтримка, притиснули їх до самого Новоазовська. Попереду нас їхало десять маленьких бусів. Хто вони – не називатимемо. БТР якийсь був зі спущеними скатами, не знаю чий. А потім як почалась стрілянина, то вони поїхали. У перший день, коли почалась стрілянина, то всі поїхали, а залишилась тільки наша рота. Нашим завданням було зробити побільше шуму. Штурмовий перший взвод пройшов, закріпилися трохи, потім відійшли, потім знову.

Чемпіона бачив востаннє, коли на трасу виїхали, ми проїхали. Ченя відкрив вогонь, а тут стоїть наш Спартан. Я зі Спартаном зрівнявся... Ченя поки прицілиться, він низенький такий, поки стрельне короткою чергою, потім знову в приціл подивився. То ось ми стояли дві машини, а потім дивлюся він дав заднього ходу метрів на 50 і показує, що на вуха сильно.

Потім чую запитують: "Що там за танк?". Відповіли, що наш. Який же наш, коли танк прямим попаданням потрапив в Спартан. Хлопці вистрибнули з машини. Всі повистрибували, а Чемпіон наче хотів врятувати машину. Судячи по фотографіям, то снаряд там всередину машини потрапив, там дірка була відкрита. Спартан не призначений для таких потраплянь. Якщо кульові дрібні постріли, то так, постріл з БТР він не витримає, що говорити про танк.

Головне – не нервувати, не метушитися. Ось виїжджаємо ми, рухаємося. Зима ж, холодно, а я дивлюся хлопці лежать за деревом, гілок назбирали. На другий, на третій день вже лопатами почали обкопуватися. Але завдання «Взяти наступний блокпост» не було. Нашим завданням було створити галас і підтягнути на себе сили.

А потім вийшло, що вони відкрили спочатку вогонь "Градом", потім артилерія, потім виїхали танки. А чим ти з танком будеш боротися? Танк така штука серйозна, він стріляє через кожні 10 секунд. Тому вже трохи довелося відходити.

В останню ніч у нас був обстріл. Снаряд потрапив у кут будинка, у підвалі якого ми відпочивали після бою. Вибуховою хвилею повибивало в моїй машині скло. І коли вже за командою ми переходили на сусідню вулицю знову відбувся бій. Наш БТР вступив у вогневий контакт. БТР ми тоді втратили, добре, що всі живі залишилися. Румун з 2 роти там отримав поранення.

 

[Monya]

АЗОВ
«Я ЗРОЗУМІВ, ЩО ГЕНЕРАЛИ ГЕНШТАБУ НЕ ГОТОВІ ДО ВІЙНИ... НЕ ГОТОВІ ВЗЯТИ НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ,» - КІРТ, КОМАНДИР ДРУГОЇ РОТИ

Готувалися до наступу дуже довго, тому що напрямок на Широкине – моя ділянка фронту. Після перемир'я ми постійно повзали там, наші групи заходили в саме Широкине, доходили до сепаратистських позицій, тоді навіть танк хотіли їм підірвати, бо підійшли впритул до нього. Потім вже після обстрілу «Східного» нам поставили завдання працювати в цьому напрямку. Тоді Андрій Білецький дав задачу штабу розробляти операцію, тобто ми, командири, знали, в якому напрямку буде робота. Звісно, це було не для загального відома, задіялися розвідгрупи, бійці трималися в бойовій готовності. Ще не до кінця було відомо, як усе має бути, але розуміли, що важко самим буде вести бойову операцію. До Широкиного ніхто не підозрював, як це бути в бою повноцінно. Мені зіграло на руку те, що я не був при штурмі Маріуполя, тоді займався з хлопцями на Козацькому, і не був в Мар'їнці. У мене не було досвіду такої швидкоплинної війни, таких зачисток, тому я чекав зовсім іншого, не міг повністю усвідомити як воно буде. Зізнаюся, до Широкиного було інше поняття про війну, після Широкиного, в принципі, картина злилася воєдино, пазли всі зібралися. Широкине було другорядним, основний напрямок був через Павлопіль. Нам обіцяли дуже хорошу підтримку допоміжних сил: МВС, підрозділи Нацгвардії, у яких тоді бронетехніки було в два рази більше, ніж у нас. Я наївно сподівався, що тоді вони підтримають нашу операцію, але, вже будучи в штабі, коли мене Андрій Білецький залишив з людиною з Нацгвардії, з командирами груп, яким я проводив інструктаж, вже тоді зрозумів, що щось не те ... Коли мені один офіцер сказав: «Ви що? Якщо ми зайдемо сюди, вони ж вдарять по нам!», я зрозумів, що наші офіцери і генерали морально не готові воювати, не готові взяти на себе відповідальність за рішучі дії. У них у руках зброя, бронетехніка - сила, яку вони не готові використовувати. Вони не готові вдарити, немає духу, у них якийсь страх.

З самого початку, яким би хорошим план не був, все як завжди піде наперекосяк. У нас була невелика часова затримка, до мене приставили хлопців зі «Східного Корпусу». Позиції ми знали, пропрацювали їх на картах, але трохи відставали в часі. Я дуже переживав через це, думав, що можемо потрапити під сильний опір. 10-го лютого, під час початку операції, опору не було. Пізніше я вибрав спостережний пункт, з якого видно все Широкине. У майбутньому його назвали «Маяк». Там я відразу поставив «очі» - оптичні пристосування, ще старі, радянські. Були старі позиції, старі бліндажі, які АЗОВ накопав, ми їх і зайняли. Направив групи основні по вулицях, і пізніше, коли доповіли, що село вже повністю нами контролюється, Шахта дав мені запит здійснити спробу штурму передових позицій. Вони акуратно висунулися і зайняли перший блокпост. З цього і почалося наше бойове зіткнення. Сепаратисти були не готові, тікали, відстрілювалися. Тоді ми почали тиснути другий блокпост. Нацгвардія на той момент вже поїхала давно. 10-го лютого, на самому початку операції, і в мене тоді був наказ чи то від командувача сектором, чи то від його заступника, - відступати. Директив зі штабу у мене тоді ніяких не було, відступати, звісно, не хотілося. Я їм сказав: «АЗОВ не відступає!». Більше на зв'язок з ними не виходив, і продовжив операцію, оскільки у мене задача була зовсім інша. Я знав, що від моєї роботи залежить успіх операції на півночі Донбасу, якщо ми зараз відступимо, то наш відволікаючий маневр не вдасться, і вони потраплять в засідку, і там (Дебальцевський напрямок) більше сил буде. Я продовжував роботу, а мені обіцяли хіба що артпідтримку. Сказали, що потрібно відтягнути сили і вони засиплять блокпост «Градом», артилерією. Це дійсно було нам на руку, і я відвів війська, оскільки знав похибки нашої артилерії не з чуток. Ми відвелись на старі позиції, артилерія так і не вдарила, ні через 10, ні через 20, ні через 30 хвилин. Сепаратисти пішли в контратаку, пробували підвести бронетехніку та піхоту. Першу атаку ми відбили дуже добре, крові їм попили тоді. Пізніше, до ночі, з'явився у нас нарешті перший танк, який, як і вся наша техніка, був повністю не готовий до цієї війни.

11-го лютого під час наступної спроби штурму цей танк відстріляв половину свого боєкомплекту, і у нього заклинила гармата. Ми не змогли придушити вогневі точки, тому я не дав наказ штурму самого блокпоста, це принесло би багато жертв. До кінця 10го, я вже зрозумів, що на півночі операції всі провалилися, і я повинен був битися.

 

[Monya]

АЗОВ
ЕКОНОМІЧНА БЛОКАДА РОСІЇ

Від учора, 12-го лютого, розпочалося блокування державних кордонів України задля припинення транзиту російських вантажоперевезень до Західної Європи. Пропускні пункти у трьох областях контролюються громадськими активістами.

Польща та Туреччина вже оголосили про заборону в’їзду на свою територію російським перевізникам. Втім, Україна, в обличчі її офіційних представників, не вважає за потрібне вживати економічних санкцій до країни-агресора.

 

[Monya]

АЗОВ
«БІЙЦІ ІНШИХ ПІДРОЗДІЛІВ У ШИРОКИНОМУ КАЗАЛИ, ЩО ПЕРЕД МУЖНІСТЮ АЗОВЦІВ ЗНІМАЮТЬ КАПЕЛЮХА,» - ОБАМА, БОЄЦЬ РДЧ

Позаду нас стояв УАЗик, в якому були ПТУРи, які треба було винести. Ми сидимо і я бачу, що у мене шнурки розв'язалися. Я зняв бронік, якраз знімаю бронік, каску і чую - щось шумить. Підіймаю голову і бачу - прямо над нашими головами літають гранати, випущені з СПГ і підривають УАЗик. Він загорівся. Неподалік побачили дідуся старенького з валізою, подумали, що то корегувальник. Підійшли просити документи, а він сказав що його хата згоріла, нічого крім валізи не залишилося. І він не знав, що робити. Ми тоді швидко зорієнтувалися і вивезли.

13-го числа майже цілий день були мінометні обстріли. Ми досиділи до ночі, чергували по 2 години. «Гради» тоді стріляли. Холодно було. Спати неможливо було. Максимум 10 хвилин.

Десь о 6 ранку 14 лютого почало світати. Почали нас сильно обстрілювати. Вийшли на вулицю, земля була волога, просідала трохи. Бачили, що до нас рухається танк з піхотою з боку Новоазовська. І тоді по рації почули, що наші висуваються в Широкине. Тоді почався бій. Бачили в бінокль, що три танки їхало. Один рухався по головній вулиці і переїхав машину, в якій якраз їхав Жук. Коли почав стріляти танк, ми спочатку нічого не розуміли, куди що прилітає. Думали, що це «Гради» або міни. Весь час заряджали стрічки кулеметні, тягали ПТУРи то туди, то сюди. А коли підбили танк і ми побачили як він загорівся, так гарно башта взлітала… То як ніби гол забила рідна команда.

Почули ми, що по нас щось стріляє. Коли почали вилазити, побачили танк. Від нього аж порох в обличчя летів. Потім останній вибух. Мене відкинуло вибуховою хвилею і я відразу перестав відчувати руку. Подумав – точно зламав. Ми почали відповзати до бліндажу. Там сиділи і чекали, поки за мною хтось приїде. За деякий час мене забрали і передали полковим медикам, пізніше відвезли в лікарню в Маріуполі. Там дістали осколок з руки і відправили до Дніпропетровська. Зараз я інвалід і руку частково не відчуваю. Коли ворожий танк вистрілив по нас, осколок відрекошетило від броніка, з боку серця залетіло під руку та пошкодило два нерви.

Я весь час чув історії про війну, як хтось іде в розвідку, дуже довго повзе, комусь дуже сильно холодно, що дуже хочеться їсти, а у тій операції у нас це все вкупі було. А у нас тоді мало досвідчених було.

Ми в АЗОВі зрозуміли, що завжди потрібно вчитися, завжди потрібно розуміти, що ти робиш, інакше ти не вистоїш. Все буде корисно, все знадобиться, завжди потрібно до чогось прагнути. Кожна людина може застосовувати свої знання, а не просто бути патріотом з порожньою головою. Ще важливо не забувати про людські якості, розуміти, що люди, з якими воюєш – це побратими, родина.

Прийшов на війну - знай, що ризикуєш втратити найголовніше, що маєш - своє життя. І ти завжди повинен знати, що твої друзі тебе завжди прикриють. Так у нас, в АЗОВі. Пацани прийшли воювати один за одного. Ми впевнені у своїй правоті. Завжди хотіли воювати за нашу країну і не за гроші. Коли ми йшли сюди, взагалі не знали, що будемо отримувати якісь кошти, що отримаємо УБД (учасника бойових дій). Знали тільки, що треба йти воювати, що пацани на нас чекають. Пам’ятаю, бійці «Скіфу» говорили нам в Широкиному: «Пацани, вам по 18 років, ви що гоните? Капелюха перед вами знімаємо.» Вони приїхали, сиділи там третій тиждень і говорили що їх реально кинули. Наші ж командири Андрій Білецький і Черкас дбали про нас.

 

[Monya]

АЗОВ
РАФІК, ГРУПА ФІЗИЧНОГО ЗАХИСТУ: «МИ БАЧИЛИ, ЩО НАСТУПАЮТЬ КОНКРЕТНО РОСІЙСЬКІ ВІЙСЬКА»

Наш підрозділ поділили на дві групи. Одна знаходилася завжди безпосередньо в зоні бойових дій, а друга виконувала задачі, поставлені командиром полку. Ми мінялися періодично. До 14-го числа противник намагався зробити дві невдалі (колгоспні) спроби повномасшабного наступу. На самісінький День Закоханих їм таки вдалося зібратися. Це був повномасштабний наступ з танками, бронетехнікою, піхотою, і так далі. Тоді вранці ми повинні були зніматися з позицій, і їхати в Маріуполь, аби помінятися з іншою половиною нашої групи. Сепаратисти активізувалися не на жарт, і ми вирішили, що нам їхати - не варіант, кидати пацанів не можна. Після своєї артпідготовки ворог почав вже повноцінно наступати, плюс хлопці бачили, що наступають не ватники, а конкретно російські війська. Наші розвідники (РДЧ) наткнулися на ворожу БМП-ху. Оскільки у нас було кілька хлопців-добровольців з Росії, сепаратисти по говору прийняли їх за своїх, і хлопці тоді змогли відійти спокійно. Весь день була плутанина. У нас не було бронетехніки, танки НГУ змогли підійти тільки після обіду, і це при тому, що противник почав наступ о 5-6 ранку. У нас були ПТУРи, але не було до них установок, тобто ми були беззахисні проти бронетехніки.

Із загиблих знав тільки Акелу добре, а інших тільки бачив на наших базах, особисто знайомий не був.

Все ж 14го числа ми таки втримали оборону, коли привезли установки до ПТУРів, підбили їм пару «танчиків». А ввечері, коли стемніло, ми почали контратакувати. Вийшли на нічну зачистку, відбили більшу частину Широкиного, і зайняли позиції. Закрiпилися. Темно було, близько 10-ої вечора. У нічній зачистці найбільше переймалися, щоб не було дружнього вогню. Командування, особливо Кірт, все добре спланував, точно координував групи, ніхто не перетинався.

 

[Monya]

АЗОВ
«У НАЙЗАПЕКЛІШИЙ ДЕНЬ АЗОВ ДАВ ВОРОГОВІ СЕРЙОЗНУ ВІДСІЧ,» - ПАШТЄТ, БОЄЦЬ РДЧ

Після Павлополя, Лебединського, ми приїхали на «Маяк». Було це 13 лютого. У нас залишалося хвилин 20, щоб поїсти, попити чаю, зібратися. Потрібно було зайняти чотири позиції і нас розподілили на групи. Зі мною була група іноземців. Приїхали на позицію, на правий фланг, що біля моря. Зробили там свій «секрет». Нашим завданням було спостерігати за ситуацією. Важкого озброєння у нас не було, тільки автомати, гранатомети. З нами був один РПГшник. Ми очікували будь-чого, але аж ніяк на таке форсування і напад з боку ворога. Пам'ятаю, що ніч з 13-го на 14-е ми переночували з моїм другом Бексом, і прокинулися від того, що були всі в штукатурці, навколо лежала цегла. І ми, і хлопці, які сиділи в «секреті», тут же пішли в укриття. Залпи не вщухали, ми прийняли рішення відійти до Маяку. Зустрілися з Радіком - командиром нашого взводу, і він дав наказ нам розташуватися на окопах і прикривати іноземців, яким в свою чергу поставили завдання розташуватися в котеджах на березі моря, щоб прикривати позиції. Якби не вони, ми могли потрапити в кільце. Ворог почав обходити зліва.

Нарешті прийшла підтримка від Нацгвардії - два танки Т-72. Вони підійшли прямо під наші окопи і почали стріляти. Ми з моїми товаришами Шевою і Бенчем вирішили змінювати наші позиції, так як їх зайняли танкісти. Погодили цей момент з Радіком, він дав добро. І ми перемістилися на пляж, виконували там таку ж функцію з прикриття іноземців, але вже не з пагорба, а ззаду. Там був паркан один, і я під ним знайшов щось схоже на окопи, проте вони були завузькими. Коли ми в них лягали, я зрозумів що там йде якийсь високовольтний провід, і яма була вирита для цього проводу. Благо, небезпеки з себе він не представляв.

Сиділи ми там недовго. Тим часом на берегову лінію виїхав ворожий танк і почав бити уздовж тієї дороги, де ми сиділи. Грубо кажучи, все пролітало повз нас, в сторону машини. Через деякий час нам дали відбій по завданню прикривати іноземців, ми почали вертатися на «Маяк». Там я зустрів Бекса. Його поранило разом із Бенчем. Як-тільки ми зайшли ми на «Маяк», і буквально через 5-10 хвилин впав снаряд, стали чутні крики. Ми з Радіком, Месером і Сатаною одразу ж піднялися наверх, побачили поранених Бенча і Бекса. Я відразу почав перемотувати рани Бексу. Дістав один осколок з ноги.

Залпи трохи затихли до вечора 14 лютого. АЗОВ дав ворогові серйозну відсіч. Вважаю, що в цьому є і заслуга тих Нацгвардійських танків, які не дивлячись на заборону допомагати нам, таки прийшли на допомогу.

Далі ми розуміємо, що в нашій групі бракує двох наших: іноземця Свомпі та Джека. Зрозуміли, що за ними потрібно робити вилазку. Джек вийшов на зв'язок, але не міг пояснити, де він знаходиться. Зі Свомпі зв'язку взагалі не було. Дві групи об’єдналися в одну, взяли тепловізор і пішли на пошуки Джека, в сторону школи. Там ледь не натрапили на розвідгрупу сепаратистів. Відійшли. Втім задача наша не змінилася – нам треба було знайти своїх побратимів. Близько за годину Джек вийшов на нас. Увесь час, поки ми його шукали, він був неподалік наших позицій біля церкви. Потім і Свомпі знайшовся… Але то вже інша історія…

Із загиблих побратимів добре запам’ятав Козака. Добрий він був. Завжди посміхався і був оптимістом.

 

[Monya]

АЗОВ
КІРТ, КОМАНДИР ДРУГОЇ РОТИ: «ЖОДНА АТАКА ВОРОГА НЕ БУЛА УСПІШНОЮ»

Зранку почав операцію і в обід я вже мав бути на базі. Але сказали залишатися і продовжувати спроби штурму. Далі ми працювали, провели ще дві контратаки та відбили три протягом 10-го, 11-го і початку 12-го лютого. Багато піхоти було, яка мало не психологічні атаки влаштовувала, коли вони в повний зріст йшли, як зомбі. Це говорить теж про їх непрофесіоналізм. Тоді хлопці відчули смак крові, що у них в руках зброя і вона вбиває. Тобто, все, що вони вчили, тоді і застосували. Хай це не величезний багаж знань, але була рішучість у всіх! Ніхто не здригнувся і жодна атака ворога не стала успіхом тоді, навпаки ворог зазнав величезних втрат (і з перехоплень, і з інтернету стало відомо, що госпіталь Новоазовська переповнений).

Дуже добре в ті дні працювала ЗУшка – «Азовочка». Вона стала нашою основною, легендарною зброєю. Цей КАМАЗ був з нами ще з Іловайська, він тоді віз особовий склад, а пізніше ми вже переробили його під взаємодію з ЗУшкою. Якщо б у нас була бронетехніка, додатково кинули нам роту в допомогу, якусь ще там техніку, три БТР - і ми б взяли цей блокпост, пройшли б наскрізь, щоб увірватися в Безіменне. Найцікавіше, що військам дали наказ прикривати нас, але ні в якому разі не брати участі в операції. 79 бригада відправляла до нас 4, або 5 БТРів, але вони крутилися позаду наших позицій. Постійно я чув донесення: до нас їде 5 БТРів. Тішився, думав нарешті: зараз прорив би зробити, але вони розверталися і їхали. І навіть, коли у нас був найважчий день, після їхнього прориву, ми могли зробити успішну контратаку, я переконував морпіхів нам допомогти. У них теж не було рішучості, говорили: «Ми там загинемо». Я думаю, що ми в основному гинемо, коли стоїмо і кудись відступаємо. Жертви можуть бути ціною за перемогу, а не ціною за поразку. Потрібно бути готовими втратити людей, але перемогти. А у них трохи інша тактика, виходить.

Моя операція з півдня затягнулася до трьох діб, і ось 13-го числа у мене був час трохи перепочити. Я прибув до штабу і отримав завдання штурмувати далі. Тоді повідомили, що противники кинули останні резерви, а це вже професійні групи. У них там залишився один танк і мені обіцяли на світанку 14-го лютого 5 танків. Ми повинні були зробити вирішальний удар аж до Безіменного. Тому я відвів частину своїх людей з позицій, їх ротували, замінили Азовці з РДЧ.
13-го числа нас повинен був поміняти «Донбас», вони надіслали перший взвод. Оті хлопці хороші були… Не відступали до останнього.

 

[Monya]

АЗОВ
ЧІЛІ, БОЄЦЬ ПЕРШОЇ РОТИ: «ІНШІ ПІДРОЗДІЛИ ТІЛЬКИ НА НАС, АЗОВЦІВ, І СПОДІВАЛИСЯ»

Ми з побратимом Гімлі були на навчаннях з БТР 4 у Харкові. Як-тільки почалася наступальна операція в Широкиному, ми побачили в інтернеті, почали дзвонити хлопцям, вони були поза зоною, і нам стало ясно, що всі беруть участь в двіжі і його ніяк не можна пропускати. Ми відразу пішли до командира, говорити що ми їдемо на війну, нам потрібні наші документи. Нам сказали що потрібно довчитися, на що вони отримали відповідь, що ми їдемо або з документами, або без.

Приїжджаємо ми на «Спартані» і «Кразі», забігаємо в «Маяк», спускаємося в підвал. Склад групи у нас малорослий, більша частина по 1.70м приблизно. Сіли, запитуємо у хлопців із іншого підрозділу, що та як, у них паніка, обстрілюють, плюс в один момент прилетіла міна, потрапила в їх Краз з БК. На вулиці постійно феєрверк. Вони сидять і кажуть нам: «Ви, головне, не переживайте, скоро приїде АЗОВ і все буде нормально». Ми їм передали привіт, що мовляв АЗОВ - це ми. У них було достатньо сильне здивування. Але потім вони зрозуміли що це реально АЗОВ. Коли на вулиці стріляло та горіло БК, наші хлопці бігали хто машину перевірити, хто на дальній пост збігати глянути, що там та як. І при цьому постійно прилітали міни.

Наступного ранку нам не пощастило... Прилетіла міна прям під двері і вікно, ми прокинулися від криків. Дивимося, Вега збігає в крові, починаємо діставати аптечки, бинтувати, надавати допомогу. І після спускають на спальнику Амброса, якому осколки прилетіли в голову, йому так само відразу почали якось збирати все, бинтувати. Він боровся до кінця за своє життя і загинув тільки пізніше, вже коли був у лікарів. А Вега вже через пару місяців повернувся назад в стрій, в якому перебуває донині. Хлопців тоді забрали в лікарню, ми дочекалися нашу зміну і поїхали на базу. Так виглядало перше знайомство з Широкиним. Після цього ми були там безліч разів, був штурм п'ятиповерхівки, коли 5 годин ми тримали дві будівлі.

 

[Monya]

АЗОВ
«ПЛАВИВСЯ ПІДБИТИЙ АЗОВЦЯМИ ТАНК І ЦЕ НАГАДУВАЛО ВИВЕРЖЕННЯ ВУЛКАНУ,» - ТАНЦОР, БОЄЦЬ ДРУГОЇ РОТИ

Мені було легше оцінити обстановку, тому що я безпосередньо перебував на Маяку, і на той час був заступником Кірта. Я був на даху, бігав по позиціях, коректував вогонь. Пам'ятаю, приїхав мужик, чи то з НГУ, по-моєму, з позивним Хохол. Ось ми корегували з ним артилерію, 14 гаубиць, це було дуже потужно, один з яскравих моментів, який запам'ятався.

Найкрутіший момент я спостерігав у бінокль, коли підбитий танк плавився у мене на очах. Це було схоже на виверження вулкана, коли магма ллється. Друге попадання - він розлітається на маленькі шматочки, дуло пролітає на 30 метрів вгору, крутиться, вибухає, розлітається і просто від танка нічого не залишається.

Коли танки 14го виїхали, я був на позиції замість Кірта. Ось що робити, якщо виїхало три танки? У тебе є взвод «безбашенних» пацанів - націоналістів, є РПГ-7, і проти танка взагалі нічого нема. Перша думка відразу - відступати. А куди? Пацани взяли РПГ і погнали.

Пам'ятаю момент, коли на вулицю Радянську виїхала БМП. Мало дар мови не втратив. Я з Винодєлом (позивний такий у бійця) СПГ перший раз в житті побачив тоді. Розпаковуємо «кабачки», стріляємо в цей БМП. Потрапляємо в трек, а потім Морган з ПТУРа добив цей БМП.

А от коли нас міняв «Донбас», це в самому кінці вже 15-го лютого, хлопці заїхали не туди. На позиції, де були сили АЗОВу, було два заїзди, це по трасі Маріуполь - Новоазовськ. Коротше, пацани з «Донбасу» неправильно повернули, заїхали прямо до сепаратистів. У них, звичайно, був шок. Вони тільки заїхали, і тут же двохсотий. А потім у них були ще кілька трьохсотих на позиціях в бліндажах.

Тобто з одного боку банальні, але з іншого - найважливіші для нас історії, типу ти замерзаєш, а хтось приносить тобі теплий чай, ти п'єш - і ось тобі яскравий момент. Для звичайного цивільного може здатися, мовляв ну що тут такого? А нічого подібного! Тому що ти мізки не можеш в купу зібрати, холодно нереально, вітер дме, ми ж біля моря. Ти повинен спостерігати в тепловізор, а він ще й світло неприємне видає, по тобі прицільно ведеться вогонь.

Андрій Білецький з початку операції брав участь як голова штабу координаційного центру Широкинського протистояння. Був наказ, про те що потрібно зробити маневр у південному напрямку Сектора М. І Андрій Білецький, Черкас, весь штаб центральний, вони безпосередньо займалися координацією всієї операції, логістикою, ротацією. І безпосередньо Андрій, один з небагатьох командирів, які під час бойової операції перебував на передку, у штабі, в Широкиному, на Маяку, він приїжджав туди, на бойові позиції. Це дуже потужно! Покажіть командирів, які робили так само? Андрій - чоловік, який своїми очима досліджував всі позиції, який безпосередньо брав участь у розробці всіх цих планів, фортифікацій і так далі. Людина, яка своїми руками, своїми словами, брала активну участь у всіх напрямках, не тільки в штабі, а і на передовій. Це дуже важливо, це те, що відрізняє його від інших командирів. Його воля до перемоги, його бажання розібратися в цих всіх проблемах. Він же не професійний військовий, але у нього бажання вище, ніж у офіцерів-професіоналів. Він вольова людина. У нього багато чому можна навчитися, у нього багато чого дізнатися.

 

[Monya]

АЗОВ
1. «Плавився підбитий Азовцями танк і це нагадувало виверження вулкану,» - Танцор, боєць другої роти
http://azov.press/ukr/plavivsya-pidbitiy-azovcyami-ta..
2. Що саме відроджують традиціоналісти?
http://azov.press/ukr/scho-same-vidrodzhuyut-tradicio..
3. «У найзапекліший день АЗОВ дав ворогові серйозну відсіч,» - Паштєт, боєць РДЧ
http://azov.press/ukr/pasht-t-bo-c-rdch
4. Економічна блокада Росії
http://azov.press/ukr/ekonomichna-blokada-rosii
5. Кірт, командир другої роти: «жодна атака ворога не була успішною»
http://azov.press/ukr/kirt-komandir-drugoi-roti-zhodn..