АЗОВ
РЕДІС: «Для мене це кровна помста. Я продовжив ту саму війну, але на іншій ділянці фронту».
Інтерв'ю з командиром 1 роти полку АЗОВ - Редісом
«Дивіться, – сказав він – справа в тому, що у мене прадід за національністю карел. Він народився і виріс у Фінляндії. Брав участь у зимовій війні проти Совка. Коли почалась Друга Світова війна, Совок напав на Фінляндію, з цілью захопити карельський перешийок , щоб ліквідувати небезпеку можливих арт обстрілів по Ленінграду, як відомо, радянсько-фінський кордон проходив всього в 32 км від Ленінграду – найбільшого центру радянської промисловості і другого за величиною міста карїни. Ну і, само собою, мирні перемовини ні до чого не превели, розпочалась війна. Моєму дідові було 9 років. Вся сім'я там загинула, а дід дивним чином вцілів і переїхав в Україну.
У Київ.
І тут вже влаштувався, працював у метробуді, 44 роки, до речі. Тут свою дружину зустрів – мою бабусю. І я тут народився. І, знаєш, таке відчуття, що я продовжив ту саму війну, але на іншій ділянці фронту, війну проти окупаційного режиму Кремля. У мого діда була така жахлива ненависть до комунізму, до більшовизму, до Совку...і, уявляєш, втратити свою родину? Тобто, всі його брати загинули, рідня. Я не знаю, чи їх убили або кудись забрали в полон. Але він жив у такому районі – це була Східна Карелія, Суоярвський район, це на північ від Ладозького озера. І там було дуже багато «краснопьорих». Можна провести таку паралель як наш Донбас. Тобто, населення як би проросійське живе на території України. Так само Фінляндія: багато росіян, багато карелів, у яких національна свідомість була знищина радянською владою. І він був проти цього. Але уяви, що у тебе зараз родичі, які живуть в Новоазовську – і проукраїнські, у яких є рушниця, які не хочуть здаватися просто так. Він обрав такий шлях – ціною свого життя відстояти свою землю».
- А ти сам звідки?
- Київ. Вийшло так, що я ріс у діда. Він мене виховував, і до 7 років я зростав там, потім переїхав до батьків, почав ходити до школи. Але дід завжди для мене був авторитетом, і я підтримував його ідеї. Я не можу сказати, що він мені їх нав'язав, він просто багато розповідав, і я свідомо розділяв його погляди. Для мене це кровна помста. У мене була мрія воювати проти росіян, і я не міг цим шансом не скористатись. Я задоволений, що так склалось.
- Коли почався Майдан, що ти робив, про що думав?
- Довелось протистояти системі, виборювати справедливість на вулицях міста, намагалися робити корисні речі вузьким колом людей. Це було невеличке тренування перед АТО, до війни треба готуватись поступово. Коли почались бойові дії на сході, я швидко закінчив всі свої справи, звільнився з роботи і вирушив на фронт.
- А далі був Іловайськ?
- Спочатку була Мар'їнка. Це був наш перший бойовий досвід – штурм міста. Після чого був Іловайськ, а далі все пішло по накатаній.
- У якому підрозділі ти був з самого початку?
- 1 рота, 1 взвод. Тоді «Бородачі» тільки формувалися. Буба був взводним, дав невеличку владу Мосе – Мосе був командиром 1 відділення. Там був Мосе, Петюня, Колізей і я, Тоді було всього 4 людини, трохи пізніше приїхав Дрозак. Я був гранатометником, собі у розрахунок другим номером взяв свого друга Мокрого. А 17 липня було поповнення новачками, ми теж порозбирали людей, і так потроху почали формувати взвод.
Продовження інтерв'ю читайте
у свіжому номері газети "ЧОРНЕ СОНЦЕ" №23
вже у п'ятницю, 27 листопада